Становлення принципу особистої (персональної) кримінальної відповідальності в Україні за доби середньовіччя

Автор(и)

  • О. В. Богатюк Донецький національний університет імені Василя Стуса

DOI:

https://doi.org/10.31558/2786-5835.2024.1.1

Ключові слова:

Україна, доба середньовіччя, генеза, українське кримінальне право, принцип права, принципи кримінального права, особиста (персональна) кримінальна відповідальність, Київська Русь, Руська Правда, Литовський Статут

Анотація

У статті проводиться дослідження процесу становлення та розвитку принципу особистої (персональної) кримінальної відповідальності у середньовічній Україні протягом ІХ – першої половини ХVІІ ст.
Авторкою визначено, що елементами, які відображали зміст генези принципу особистої (персональної) відповідальності за досліджуваної доби були категорії «суб’єкт кримінального правопорушення», «індивідуальна кримінальна відповідальність» та «вік фізичної особи, з якого наступала кримінальна відповідальність».
Встановлено, що за періоду Київської Русі суб’єктами кримінального правопорушення (злочину) могли бути лише особисто вільні люди (фізичні особи). Таке сприйняття суб’єкта злочину зберігалося доволі довго та загалом відповідало історичним реаліям і вимогам епохи раннього середньовіччя. До кінця ХVІ ст. із прийняттям трьох редакцій Литовського Статуту під поняттям «суб’єкт кримінального правопорушення (злочину)» вже розуміли фізичну особу незалежно від соціального статусу (підданих, іноземців, апатридів), яка вчинила кримінальне правопорушення (злочин) і досягла віку, з якого наставала кримінальна відповідальність. У ХVІ ст. особисто залежні особи, які скоїли кримінальні правопорушення, не звільнялися від покарання. Уперше в історії вітчизняного кримінального права на законодавчому рівні з’являється поняття неосудності за станом здоров’я.
Авторка доходить висновку, що з ХІ ст. починає вдосконалюватися та поволі закріплюватися поняття індивідуальної кримінальної відповідальності. Новели Руської Правди ще місять відомості про пережитки інституту колективної відповідальності, однак у наступні століття ця домінанта не лише проголошувалася, але й законодавчо закріплювалася. Остаточно поняття індивідуальної кримінальної відповідальності було утверджене нормами Литовського Статуту.
Визначено, що вперше формальна згадка про вік для особи, яка могла нести кримінальну відповідальність, з’являється у положеннях Судебника Казимира ІV 1468 р.: від кримінального покарання звільнялися діти, які були молодші за сім років. Норми третьої редакції Литовського Статуту (1588) повністю закріпили правило: кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення (злочину) виповнилося шістнадцять років. Ця норма цілком відповідає теперішнім положенням ч. 1 ст. 22 КК України.

Біографія автора

О. В. Богатюк , Донецький національний університет імені Василя Стуса

здобувачка ступеня «Доктор філософії»

Посилання

Колодій А. М. Принципи права. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 3: Загальна теорія права / редкол.: О. В. Петришин (голова) та ін. Харків: Право, 2017. 952 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / підгот. кол. авт.; за заг. ред. В. Я. Конопельського, В. О. Меркулової. Одеса: ОДУВС, 2021. 452 с.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 07.05.2024).

Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2001. № 25–26. Ст. 131. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 07.05.2024).

Дудоров О. О., Хавронюк М. І. Кримінальне право: навчальний посібник / за заг. ред. М. І. Хавронюка. Київ: ВАІТЕ, 2014. 944 с.

Руська Правда (Коротка редакція). Правда Руська Ярослава Мудрого: початок законодавства Київської Русі: навч. посіб. / укл.: Г. Г. Демиденко, В. М. Єрмолаєв. Харків: Право, 2014. С. 6–12.

Руська Правда (Поширена редакція). Правда Руська Ярослава Мудрого: початок законодавства Київської Русі: навч. посіб. / укл.: Г. Г. Демиденко, В. М. Єрмолаєв. Харків: Право, 2014. С. 28–48.

Правда Руська Ярослава Мудрого: початок законодавства Київської Русі: навч. посіб. / укл.: Г. Г. Демиденко, В. М. Єрмолаєв. Харків: Право, 2014. 344 с.

Кудін С. В. Становлення і розвиток кримінального права України у Х – першій половині ХVІІ ст.: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Київ, 2001. 226 с.

Мартинюк О. В. Еволюція правового становища жінки в Україні (Х – перша половина ХVІІ ст.): дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Київський нац. ун-т внутрішніх справ. Київ, 2010. 219 с.

Історія українського права: посіб. / І. А. Безклубий, І. С. Гриценко, О. О. Шевченко та ін. Київ: Грамота, 2010. 336 с.

Колос М. І. Українське кримінальне право: походження, розвиток, сучасність: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Нац. ун-т «Острозька академія», Ун-т державної фіскальної служби України. Острог, 2019. 471 с.

Меркулова В. О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Національна Академія внутрішніх справ України МВС України. Київ, 2003. 31 с.

Мартинюк О. В. Жінка як суб’єкт злочину в Україні (Х – середина ХІV століть). Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. 2005. Вип. 27. С. 170–175.

Шинкарьов Ю. В. Спеціальні засади призначення покарання у Руській Правді. Зб. наук. праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. «ПРАВО». 2018. Вип. 28. С. 106–114.

Приходько Т. М. Відображення суб’єкта злочину у пам’ятках Давньоруської держави Х–ХVІІ століть. Вісник Асоціації кримінального права України. 2016. № 1(6). С. 155–165.

Статути Великого князівства Литовського: у 3-х т. Т. ІІІ. Статут Великого князівства Литовського 1588 року: у 2 книгах. Кн. 2 / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична л-ра, 2004. 568 с.

Статути Великого князівства Литовського: у 3-х т. Т. І. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична л-ра, 2002. 464 с.

Статути Великого князівства Литовського: у 3-х т. Т. ІІ. Статут Великого князівства Литовського 1566 року / за ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична л-ра, 2003. 560 с.

Яковлів А. Українське право. Українська культура: лекції за ред. Дмитра Антоновича / упоряд. С. В. Ульяновська. Київ: Либідь, 1993. С. 222–236.

Судебник князя Казимира (29 лютого 1468 р.). Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посібник: у 2 т. / за ред. В. Д. Гончаренка. Київ: Ін Юре,1997. Т. 1. З найдавніших часів до початку ХХ ст 1997. С. 57–60.

Лащенко Р. М. Лекції по історії українського права. Київ: Україна, 1998. 254 с.

Кудін С. В. Особа як суб’єкт злочину та форми вини в карному праві Київської Русі. Закон і бізнес. 1999. 03 квітня. С. 15.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-09-17

Номер

Розділ

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА