Генезис та сутність правової парадигми в контексті верховенства права

Abstrakt

Статтю присвячено дослідженню категорії «правова парадигма» та доцільності її використання щодо верховенства права. Метою статті є узагальнення основних підходів до визначення сутності правової парадигми як наукової категорії, простеження її еволюції та обґрунтування взаємозв’язку з принципом верховенства права. Проведено ретроспективний ана¬ліз основних етапів еволюції концепту «парадигма», що виступає родовою категорією щодо поняття «правова парадигма». Особливу увагу приділено комплексності та багатоаспектності правової парадигми, її значенню для юридичної науки та практики. Відповідно надано характеристику правової парадигми як панівної системи правових ідей, концепцій, теорій критеріїв та методів, що забезпечує пізнання правової реальності та вирішення світоглядних проблем. Окремо наголошується на соціальній природі правової парадигми, що зумовлює її специфічні характеристики та значення для правової реальності, а також роль у вирішенні практичних проблем правотворчості і правозастосування. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що панівний на рівні правової ідеології тип праворозуміння визначає парадигму пізнання правових явищ, їх зміст і функціональне призначення. Відповідно підтримується ідея залежності змісту верховенства від типу праворозуміння. Визнається складність класифікації верховенства права як правової парадигми. Зазначено, що у сучасних цивілізованих правових системах верховенство права за ступенем впливу на юридичну практику є панівною парадигмою. Однак за характером сприйняття реальності верховенство права може бути одночасно охарактеризоване як синергетична (забезпечує більший ефект у досягненні справедливого порядку, ніж проста сума ефектів дії кожного з його елементів) та глобалізаційна (є універсаль¬ною основою розвитку цивілізованих правових систем) парадигма. Звернуто увагу, що конституційне закріплення принципу верховенства права зумовило кардинальні зміни у розвитку правової системи на всіх рівнях, які можна охарактеризувати як парадигмальний зсув. Наголошено на необхідності практико-орієнтовного підходу до дослідження верховенства права як парадигми взаємодії людини, держави та суспільства у правовій системі, що сприятиме більш глибокому розумінню перспектив її розвитку.