Щодо змісту категорії «свобода віросповідання»
DOI:
https://doi.org/10.31558/2786-5835.2025.2.2Słowa kluczowe:
свобода віросповідання, право, свобода, свобода вибору, свобода совісті, світогляд, права і свободи людини, природні права і свободи, Конституція, принципи права, держава, правова норма, демократіяAbstrakt
У статті досліджено зміст категорії «свобода віросповідання» у світлі його сучасного розуміння. Зазначено, що право на свободу віросповідання займає особливе місце у системі конституційних прав і свобод людини, що підтверджується не лише його конституційним закріпленням, але й міжнародно-правовим статусом. Традиційно це суб’єктивне право, що належить до групи прав «першого покоління», є основою демократичного суспільства. Таке підтвердження неодноразово демонстрував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у світлі тлумачення ст. 9 Європейської Конвенції («Свобода думки, совісті і релігії»). Наразі нормативним підґрунтям забезпечення цього права в Україні є насамперед Конституція України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991.
Автор, проаналізувавши праці учених, які досліджували проблему визначення змісту категорії «свобода віросповідання», робить висновок, що свобода віросповідання – це природне право людини, яке передбачає можливість вільного, незалежного від зовнішнього впливу, формування власного переконання щодо релігії, індивідуально чи колективно, на власний розсуд, сповідувати певне релігійне віровчення, що виражається у дотриманні та виконанні релігійних норм, відвідуванні релігійних організацій, справлянні обрядів, якщо така поведінка не порушує чинне законодавство.
Автор виділяє позитивну та негативну свободу віросповідання. Позитивна свобода полягає у широких можливостях щодо вибору поглядів на релігію, вибору самої релігії для віросповідання, вибору способів та форм реалізації власних релігійних поглядів та віросповідання, вибору релігійної громади або індивідуального шляху віросповідання. Негативна свобода віросповідання полягає у недопущенні втручання окремих людей, груп чи держави у релігійне життя особи чи громади, якщо їх діяльність не порушує чинне законодавство.
Визначено, що свобода віросповідання є природним правом людини, яке полягає у можливості та здатності людини вільно обирати сферу віросповідання або відмовитись від такої, керуючись власним розумом та совістю.
Bibliografia
Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.
rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 р., № 987-ХІІ. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). 1991. № 25. Ст. 283. URL: https://zakon.rada.gov.ua/
laws/show/987-12#Text
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). 1990. № 31. Ст. 429. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12#Text
Никитченко О. Проблема визначення «свободи совісті» в сучасній Україні. Українське релігієзнавство. 2002. № 23. С. 115–123.
Калініченко О. Ф. Право на свободу світогляду і віросповідання. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Cерія: «Юридичні науки». 2018. № 8(13). С. 13–19.
Лаврик О. А. Свобода віросповідання людини як суб’єктивне юридичне право, його забезпечення в Україні. Філософські та методологічні проблеми права. 2011. № 1. С. 68–75.
Сопілко І. М., Возняк І. Д. Сучасний стан правового регулювання свободи віросповідання в Україні та перспективи його вдосконалення. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2013. № 1. С. 71–77.
Філософія: словник термінів та персоналій / В. С. Бліхар, М. А. Козловець, Л. В. Горохова, В. В. Федоренко, В. О. Федоренко. Київ: КВІЦ, 2020. 274 с.
Марич Н. І. Свобода віросповідання та право утримуватися від окремих дій, несумісних із релігійними чи іншими переконаннями людини: загальнотеоретична характеристика. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету. Серія Право. 2024. Вип. 86: ч. 1. С. 226–232.
Пивоварова Н. П. Проблема інтерпретації та операціоналізації термінів «релігія», «віра», «релігійність»: огляд наукових підходів. Український соціум. 2014. № 1(48). С. 44–55.
Ярмол Л. В. Свобода віросповідання: юридичне забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження): монографія. Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України / редкол.: П. М. Рабінович (гол. ред.) та ін. (Серія 1. Дослідження та реферати. Вип. 8). Львів: 2006. 192 с.
Дахова І. І. Зміст права на свободу совісті та віросповідання. Форум права. 2016. № 4. С. 107–112.
Бринчак М. П. Правова природа права свободи світогляду та віросповідання у Цивільному праві України. Європейські перспективи. 2018. № 2. С. 163–168.
Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2016 від 08.09.2016. URL: https://zakon.
rada.gov.ua/laws/show/v006p710-16#Text
Терлецький Р. В. Поняття «свобода віросповідання» в сучасному правовому та суспільно-політичному дискурсах. Альманах права. 2023. Вип. 14. С. 508–513.
Бедь В. В. Право сповідувати релігію як складове свободи совісті. Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. 2011. № 3. С. 48–51.
Декларація про релігійну свободу «Гідности людської – Dignitatis Humanae». Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації. Львів, 1996. С. 376–377.
Бабій М., Присухін С. Свобода совісті та свобода релігії: релігієзнавчий, теологічний та правознавчий виміри. Релігійна свобода. 2016. № 19. С. 5–10.
Биков О. М. Свобода совісті та свобода віросповідання: співвідношення понять. Право і суспільство. 2011. № 2. С. 69–73.
Васильченко О. П. Право на свободу совісті та віросповідання. дискусійні питання довкола аспекту Forum in ternum. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2018. Вип. 49, т. 1. С. 62–65.
