Зміст права як комплексна загальнотеоретична категорія

Abstrakt

У статті досліджено специфічні ознаки змісту права як комплексної загальнотеоретичної категорії.
Зроблено висновок, що до змісту права належать: інтерес, вольове начало, інтелектуальне начало, а також існуюче та належне.
Виявлено, що хоча інтерес на етапі формування права виступає віддзеркаленням фактичних потреб осіб, але є набагато ширшим за потреби, зокрема за рахунок того, що, по-перше, однією потребою може зумовлюватися певна кількість інтересів, а, по-друге, інтерес може породжуватися і чинним правом як наслідок його дії.
Стверджується, що норма права виступає квінтесенцією системності, законів формальної логіки та юридичної техніки. Тобто для створення права використовується весь арсенал засобів раціонального мислення, напрацьованих людством. Але інтелектуальне (раціональне) начало у змісті права не можна сприймати виключно у вигляді дотримання правил формальної логіки, хоча це повинно бути невід’ємною якістю правових приписів. У широкому сенсі інтелектуальне начало виявляється, з одного боку, у правильній оцінці інтересів під час переведення їх у зміст права та вибір вірних методів впливу на них, а, з іншого, як інструмент раціональної оцінки змісту норми її адресатом для наступного втілення у фактичній поведінці.
Водночас дослідження інтелектуального моменту в змісті права повинно відбуватися виключно у комплексі із вольовим, бо сепаратизація зазначених категорій позбавляє сенсу будь-яку з них. Вольовий момент опосередковує не лише правову поведінку адресата правових приписів, а й, наприклад, волю законодавця, що спонукає його досягти мети впорядкування суспільних відносин за допомогою правильно інтерпретованих та грамотно відображених на рівні нормативно-правових актів інтересів. Тобто одного розуміння потреб та необхідних для їхнього задоволення засобів ще недостатньо, якщо бракує волі на їхнє втілення.
Щодо існуючого та належного у змісті права робиться висновок, що формалізована норма повинна відбиватися у своєму змісті як фактичний стан речей (право у статиці), так і закласти певну кількість прогнозованих моделей регулювання на майбутнє (право у динаміці). В іншому разі нормативно-правові приписи будуть приречені на стрімке застарівання.