Юридична клініка як соціально-освітня інституція: оновлення діяльності в умовах воєнного стану

Анотація

У статті досліджено необхідність оновлення функціонального призначення юридичних клінік в умовах воєнного стану. Обґрунтовано, що сучасний розвиток правничої освіти, заснований на компетентнісному підході, зумовлює зростання ролі юридичних клінік як ефективного інструменту формування професійних компетентностей майбутніх правників, поєднання теоретичної підготовки з практичною діяльністю та набуття досвіду правозастосування. На підставі аналізу науково-практичних підходів до визначення сутності та функцій юридичних клінік, а також розвитку юридичного клінічного руху в Україні, зокрема з урахуванням наявних підходів до його періодизації, встановлено тенденцію до поступового розширення їх функціонального призначення та ускладнення змісту діяльності.
Встановлено, що в умовах воєнного стану змінюється характер правових потреб учасників юридичних клінік, які набувають комплексного характеру та поєднують юридичні, соціальні та психоемоційні аспекти. Водночас обґрунтовано, що діяльність юридичних клінік здійснюється в умовах багаторівневої вразливості (multi-layer vulnerability environment), яка охоплює не лише клієнтів, але й здобувачів правничої освіти, викладачів та інших учасників клінічного процесу, що зумовлює додаткове психоемоційне навантаження та впливає на ефек¬тивність взаємодії.
Дослідженням встановлено важливість врахування психологічно чутливого підходу до надання правової допомоги та визначено його значення для ефективності клінічної діяльності. Доведено, що в умовах воєнного стану зазначений підхід має бути розширений шляхом врахування психоемоційного стану здобувачів правничої освіти, які можуть виступати не лише суб’єктами надання правової допомоги, але й носіями власного травматичного досвіду, що впливає на процес професійної підготовки та результати навчання.
За результатами дослідження запропоновано теоретичні підходи до впровадження змін у діяльності юридичних клінік, що передбачають інтеграцію психологічно чутливого компоненту в освітню та практичну діяльність, розвиток рефлексивних і супервізійних практик, а також формування подвійно орієнтованої моделі клінічної освіти.