Становлення права на свободу віросповідання у державах Стародавнього Сходу

Анотація

У статті досліджується процес становлення права на свободу віросповідання у первинних цивілізаціях стародавнього Сходу – Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаю та Японії.
Визначено, що свободи віросповідання у давніх цивілізаціях Єгипту та Месопотамії у сучасному розумінні даного поняття не було і не могло бути. Держава за допомогою правових норм чітко встановлювала межі «релігійної свободи», а відтак позбавляла особу права на вільний вибір або зміну релігійних переконань у межах тогочасних державних кордонів. Держава і релігія перебували у нерозривному та органічному зв’язку, а релігійна практика перебувала під суворим контролем деспота, жреців та чиновницької бюрократії.
Вказується, що процес становлення поняття «свобода віросповідання» у межах давньо¬індійських держав відрізнявся від інших стародавніх цивілізацій. Індуське право, що стало органічною частиною індуїзму як релігії, допускало певну свободу віросповідання настільки, наскільки це було можливо за тогочасних умов. Водночас чітко вибудована варново-кастова система суттєво обмежовувала комунікацію між людьми.
Окремі елементи свободи віросповідання можна віднайти і на теренах Стародавнього Китаю. Однак релігія розглядалася через призму органічного зв’язку із державою, а так звана «свобода» не могла виходити за чітко окреслені межі: держава толерувала різні вірування, допоки вони не загрожували політичній стабільності, соціальній системі та власне її існуванню. На японських теренах історично не складалися умови для формування свободи віросповідання, що загалом відповідало тенденціям розвитку цього суб’єктивного права у державних утвореннях Стародавнього Світу.
Автор робить висновок, що релігійні системи, які сформувалися у далекосхідних державах, характеризувалися певними ознаками, а саме: по-перше, стриманою толерантністю щодо інших релігій, оскільки ті релігійні віровчення, які були притаманні тому чи іншому народу і визнавалися на офіційному рівні, не претендували на винятковість; по-друге, свобода віросповідання в жодному разі не могла виходити за межі дозволеного офіційною владою, оскільки сама влада і правитель визналися священними та недоторканими.