Захист прав людини у вищій освіті України: системні прогалини та роль юридичних клінік у формуванні моделі правозахисту

Abstrakt

Статтю присвячено дослідженню системних прогалин у захисті прав людини у закладах вищої освіти України та обґрунтуванню ролі юридичних клінік як інституційного інструменту формування дієвої моделі правозахисту в університетському середовищі. Метою статті є розробка теоретичної моделі, в якій юридичні клініки виконують структурну правозахисну функцію у вищій освіті на основі комплексного аналізу нормативно-правової бази та інституційної практики українських університетів. Проведено порівняльно-правовий аналіз міжнародних стандартів захисту прав людини у сфері освіти, зокрема Конвенції ЮНЕСКО 1960 року, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Хартії основних прав ЄС та документів Болонського процесу, у зіставленні з чинним законодавством України. Особливу увагу приділено виявленню системних прогалин між нормативно задекларованими принципами рівності та недискримінації й реальними механізмами їх забезпечення на університетському рівні. Встановлено, що зловживання інституційною автономією, відсутність прозорих процедур подання скарг і корпоративна замкнутість етичних комісій утворюють адміністративний вакуум, у якому права студентів та інших учасників освітнього процесу перебувають у системній вразливості. Окремо наголошено на структурному обмеженні юридичних клінік, пов’язаному з їх інституційною залежністю від університетської адміністрації, та запропоновано механізм міжуніверситетського перенаправлення клієнтів як засіб подолання відповідного конфлікту інтересів. На основі проведеного аналізу запропоновано трирівневу модель інтеграції юридичних клінік у правозахисну інфраструктуру університетів, що охоплює реактивний правовий захист постраждалих, проактивну участь у розробці антидискримінаційних політик і регламентів розгляду скарг та системний моніторинг дотримання прав людини на рівні закладу освіти.