Допустимість протоколів НСРД з додатками, що мають відомості у цифровій формі для отримання судових доказів

Abstrakt

Статтю присвячено дослідженню допустимості протоколів негласних слідчих (розшукових) дій з додатками, що містять відомості в цифровій формі, у процесі формування судових доказів. Обґрунтовано, що специфіка правового регулювання НСРД, порядку їх проведення та способів фіксації результатів істотно ускладнює перевірку допустимості відповідних відомостей, особливо у випадках використання аудіо-, відеозаписів, електронних даних, носіїв комп’ютерної інформації та інших цифрових матеріалів. Показано, що визнання таких відомостей допустимими залежить не лише від дотримання загальних вимог кримінального процесуального законодавства, а й від належної технічної перевірки їх цілісності та автентичності. У дослідженні проаналізовано нормативні підстави проведення НСРД, вимоги до протоколів і додатків до них, а також типові недоліки документування, що можуть ставити під сумнів допустимість одержаних доказів. Особливу увагу приділено значенню «ланцюга зберігання доказів» (chain of custody), процедурі хешування, перевірці метаданих, а також можливості виявлення монтажу, модифікації чи іншого втручання в цифрові файли. Наголошено, що встановлення допустимості таких матеріалів має здійснюватися в умовах змагального судового розгляду з урахуванням права сторони захисту на перевірку дотримання процесуального порядку їх отримання.
У роботі акцентовано, що сама лише формальна наявність протоколу НСРД та доданих до нього цифрових носіїв не є достатньою для визнання відповідних відомостей допустимими доказами. Аргументовано, що оцінка таких матеріалів потребує поєднання процесуально-правового аналізу з дослідженням технічних характеристик цифрової інформації, які дають змогу встановити її походження, цілісність і відсутність стороннього втручання. Зроблено висновок, що допустимість протоколів НСРД із цифровими додатками визначається сукупністю процесуальних і технологічних критеріїв. Необхідними для цього є перевірка законності підстав проведення НСРД, дотримання правил фіксації та збереження цифрової інформації, встановлення її незмінності й достовірності походження, а також використання в судовому розгляді спеціальних знань експертів і спеціалістів. Доведено, що лише комплексне врахування цих вимог дає змогу визнати відомості, одержані внаслідок НСРД, належною доказовою основою у кримінальному провадженні.