Про об’єкт злочинів, передбачених ст. 114-2 Кримінального кодексу України

Abstrakt

У представленій статті здійснено спробу науково обґрунтованого визначення родового та безпосереднього (як основного, так і додаткового) об’єктів злочинів, передбачених ст. 114-2 Кримінального кодексу України.
Зокрема, доведено, що, попри розмаїття доктринальних позицій та різні підходи парламентаріїв іноземних держав, зміст тих суспільних відносин, які порушуються внаслідок вчинення діянь, передбачених розділом І Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти основ національної безпеки України», найкраще відображає використаний у чинній назві останнього термінологічний зворот «національна безпека». Водночас доведено, що замість поняття «злочини» у відповідний назві доцільно вказати на вживаний і в інших розділах Особливої частини термін «кримінальні правопорушення».
Аргументовано, що основним безпосереднім об’єктом злочинів, передбачених ст. 114-2 Кримінального кодексу України, є інформаційна безпека України у частині забезпечення недопущення несанкціонованого розповсюдження інформації, поширення якої в умовах воєнного або надзвичайного стану може завдати шкоду обороноздатності України.
Обґрунтовано положення про те, що, попри наявність підстав для поміщення аналізованої норми як до розділу І Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти основ національної безпеки України», так і до розділу XIV «Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації», рішення законодавця про визнання несанкціонованого поширення військово значущої інформації різновидом посягань на основи національної безпеки України виглядає як більш системним, так і таким, що найкраще відображає антисуспільну спрямованість досліджуваного посягання.
У кінці статті визначені перспективні напрями наукових розвідок у відповідний сфері.