Інститут медіації у вирішенні публічно-правових спорів

Abstrakt

Стаття присвячена розгляду стану правового регулювання інституту медіації як форми альтернативного врегулювання публічно-правового спору. Виділено дві основні концепції щодо розуміння змісту медіації: 1) розгляд медіації виключно як добровільної позасудової форми врегулювання публічно-правового спору (приватної зовнішньої медіації), що здійснюється на підставі укладеного договору відповідно до норм Закону України «Про медіацію»; 2) визначення медіації з широкого погляду зараховуючи до неї й процедури розгляду адміністративного спору за участю судді. Виділено низку відзнак медіації (за правовою регламентацією, строками проведення, учасниками, роллю та правовим статусом посередника, підставами проведення та припинення) від процедури врегулювання публічного спору за участю судді, як засобу вирішення публічних спорів за участю судді-доповідача, що спрямований на мирне врегулювання конфлікту між сторонами в межах здійснення адміністративної діяльності суду.
Доведено, що в Україні не закріплено на законодавчому рівні інституту медіації в системі адміністративного судочинства та запропоновано модель присудової медіації як обов’язкової досудової форми розв’язання публічно-правового спору, що здійснюється в межах адміністративної діяльності судів за участю судді-медіатора, який наділяється виключними процесуальними повноваженнями допомогти сторонам спору самостійно досягти його вирішення та дійти взаємовигідного результату, враховуючи інтереси обох сторін, що оформлюється медіаційною угодою.
Обґрунтовано низку сутнісних характеристик присудової медіації: 1) здійснення суддею – медіатором, який набув спеціальних навичок ведення медіації, пройшов професійну підготовку в цій сфері та не розглядає відповідний публічний спір як суддя; 2) є обов’язковою попередньою умовою судового розгляду, тобто здійснюється до початку розгляду справи по суті; 3) відповідність принципам фасилітації (facilitative mediation), що базуються на переконанні сторін спору в тому, що за допомогою нейтрального посередника (судді-медіатора) сторони, співпрацюючи між собою, можуть самі дійти до вирішення конфлікту; 4) основним нормативно-правовим актом, який має врегульовувати концептуальні засади присудової медіації, є виключно норми КАСУ.