Природа позову в процесуальному праві

Abstrakt

Стаття присвячена дослідженню проблем визначення правової природи позову, що сягає своїм корінням у питання співвідношення матеріального і процесуального права, оскільки залежно від наукового тлумачення матеріально-правової та процесуально-правової сторін позову формується науковий погляд на цілісний або неоднорідний (подвійний) характер позову. З погляду сучасної української правової доктрини, позовне провадження визначається універсальною спеціалізованою процесуальною формою судових процесів, у межах якої розглядаються всі справи, у яких наявний спір про право, водночас кожне таке провадження має свою процесуальну структуру, початок якої пов’язується з позовом. Аналіз правової природи позову сприяє ефективному правозастосуванню та правильному тлумаченню правових норм процесуального законодавства, що в сукупності створює можливості для однорідної судової практики та досягнення правової визначеності. У статті здійснено спробу комплексного аналізу та систематизації теоретичних підходів у сфері розуміння правової природи позову у процесуальному праві. Зроблено висновок про актуальність підходу до розуміння природи позову як двох змістовно об’єднаних між собою вимог – матеріальної та процесуальної. Запропоновано розглядати предмет позову як комплексну матеріально-процесуальну вимогу, матеріальний зміст якої розкривається через матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить суд прийняте судове рішення, а процесуальний зміст пов’язаний із реалізацією права особи на судовий захист, що має відбуватися у формі звернення до суду у встановленому процесуальним законодавством порядку з дотриманням вимог до форми та змісту позовної заяви і доданих документів. Уточнено, що позов доречно розглядати як цілісний процесуально-правовий інститут, який містить матеріально-правовий зміст, а під час звернення до суду відносини набувають процесуального характеру.