До питання визначення альтернативних способів вирішення спорів

Анотація

У статті досліджено теоретико-правові підходи до визначення альтернативних способів вирішення спорів та обґрунтовано необхідність перегляду усталених підходів до розуміння їх змісту. Проаналізовано сучасні наукові позиції щодо визначення альтернативних способів вирішення спорів, зокрема в частині їх ототожнення із сукупністю норм, системою процедур або формами захисту прав. Встановлено, що у науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення відповідної категорії, а більшість визначень містять спільні недоліки, зокрема звуження їх змісту до позасудових або юрисдикційних процедур, акцент на обов’язковій участі третьої сторони, а також ігнорування можливості гібридного застосування процедур та їх взаємодії із судовою системою. Особливу увагу приділено розмежуванню понять «вирішення спорів» та «урегулювання спорів», що дає змогу обґрунтувати ширший характер останнього як категорії, яка охоплює не лише досягнення юридично визначеного результату, але й трансформацію конфлікту, узгодження інтересів сторін та відновлення їх взаємовідносин. Доведено, що у процесі урегулювання конфлікту може змінюватися його зміст і значущість для сторін, що у окремих випадках усуває необхідність формалізованого вирішення спору. З урахуванням історичних передумов формування ADR як реакції на кризу судової системи та сучасних тенденцій його розвитку обґрунтовано доцільність використання терміна «альтернативні способи урегулювання спорів», який більш повно відображає сутність відповідних процедур. У статті запропоновано авторське визначення альтернативних способів урегулювання спорів як сукупності диспозитивних процедур і механізмів, спрямованих на врегулювання конфліктів, досягнення взаємоприйнятного результату або формального вирішення спору.