Кримінальні правопорушення проти релігійних прав громадян за Кримінальним Кодексом 1960 р.: історико-правовий аналіз

Анотація

У статті проводиться історико-правовий аналіз складів злочинів, передбачених ст. 138, 139 та 209 Особливої частини Кримінального кодексу Української РСР 1960 р.
Автори звертають увагу, що актуальність дослідження кримінальних правопорушень проти релігійних прав громадян за Кримінальним кодексом УРСР 1960 р. зумовлена необхід-ністю глибокого переосмислення радянського правового спадку в контексті сучасного дер-жавотворення. Історико-правовий аналіз цього періоду дозволяє виявити суперечливу при-роду тогочасного законодавства, яке формально декларувало свободу совісті, але фактично слугувало інструментом державного контролю та репресій проти віруючих.
У статті зосереджується увага на специфіці кримінальної відповідальності за «пору-шення законодавства про релігійні культи», що допомагає зрозуміти механізми ідеологічно-го тиску на релігійні громади в умовах тоталітарного режиму. Дослідження історичного до¬свіду протидії релігійній нетерпимості сприяє вдосконаленню чинних механізмів захисту сво¬боди світогляду і віросповідання в умовах європейської інтеграції України.
Автори роблять висновки, що, по-перше, ст. 138 і 139 КК УРСР 1960 р. стали інстру-ментом боротьби держави з інакомисленням, передусім на релігійному підґрунті. Державні органи отримували право припиняти діяльність будь-якого релігійного об’єднання шляхом закриття молитовних будинків або ж заборони проведення релігійних обрядів. По-друге, ст. 209 КК УРСР 1960 року протягом трьох останніх десятиліть існування СРСР стала одним із ключових інструментів радянської влади для боротьби з релігійними громадами, які відмовлялися від контролю з боку держави. Окремі формулювання, що містилися у диспози-ції вказаної норми були навмисно «розмитими», що дозволяло карально-репресивним органам трактувати будь-яку діяльність як злочинну. Дана норма у поєднанні із ст. 62 «Антирадян-ська агітація і пропаганда» стала для радянського режиму дієвим кримінально-правовим інструментом для боротьби з правозахисним рухом, інакомисленням, а у середовищі україн-ських дисидентів ст. 209 стала символом релігійних репресій.