Відмежування кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним поводженням зі зброєю, передбачених статтями 262–264, 410 Кримінального кодексу України

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу правових аспектів відмежування кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зброєю, передбачених статтями 262–264 та 410 Кримінального кодексу України (далі – КК України). У межах дослідження здійснено докладний розгляд елементів складів зазначених кримінальних правопорушень з метою поглиблення розуміння їх правової природи та встановлення чітких меж між ними. Це набуває особливої актуальності з огляду на зростання кількості кримінальних правопорушень, пов’язаних із незаконним обігом зброї, у сучасних умовах.
Особлива увага у статті зосереджена на виокремленні характерних рис складів кримінальних правопорушень, що передбачають відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, а також їх диференціації від суміжних складів кримінальних правопорушень зі схожими об’єктивними ознаками. Окремо проаналізовано юридичний зміст кожної з форм об’єктивної сторони, закріплених у диспозиціях статей 262–264, а також здійснено порівняльно-правову характеристику статті 410 КК України з метою встановлення меж кримінально-правової відповідальності.
У процесі аналізу встановлено, що ключовим критерієм розрізнення статей 262–264 та статті 410 КК України є суб’єкт кримінального правопорушення. А саме – випадку статті 410 КК України розгляду підлягає спеціальний суб’єкт – військовослужбовець; у випадках статей 262–264 КК України суб’єктом є будь-яка фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. До того ж у статті було враховано специфіку предмета (вогнепальна та холодна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоактивні матеріали) та форми вчинення кримінальних правопорушень.
На підставі проведеного аналізу запропоновано напрями удосконалення чинного кримінального законодавства у сфері протидії незаконному обігу зброї. Зокрема, обґрунтовано доцільність уточнення окремих законодавчих формулювань, що містяться у відповідних статтях КК України, задля підвищення ефективності правозастосовної практики.