Концептуальні підходи щодо удосконалення правового регулювання відводу (самовідводу) судді у цивільному судочинстві України

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правової сутності заяви про відвід (самовідвід) судді та виробленню концептуальних положень щодо правового регулювання відводу (самовідводу) судді у цивільному судочинстві України.
У статті розглядається доктринальне визначення поняття відводу (самовідводу) судді. Окрема увага приділена аналізу законодавства України, судової практики Європейського суду з прав людини щодо регламентації права або обов’язку заявити відвід (самовідвід) судді залежно від суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин (судді, учасника справи), яким здійснюється відповідна процесуальна дія.
За результатами системного аналізу положень Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у законодавстві міститься як пряма, імперативна вказівка – визначення підстав відводу (самовідводу) судді (п. 1–4 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 36 ЦПК України), так і вказівка на «інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді» (п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України), перелік яких є невичерпним.
Обґрунтовано, що вирішуючи питання про самовідвід, судді не повинні діяти автоматично, а мають виходити як із об’єктивного, так і суб’єктивного критерію для визначення неупередженості у результаті розгляду справи. Під час вирішення питання самовідводу суддя має керуватися суб’єктивним критерієм, який визначається його особистими переконаннями та поведінкою, що дають змогу встановити виявлення його упередженості або безсторонності у справі. Неупередженість судді вважається такою, що існує, поки не буде доведено протилежне. Об’єктивний критерій неупередженості судді полягає у відсутності або наявності переконливих фактів, які викликають сумніви щодо безсторонності судді та які є об’єктивно обґрунтованими.
У контексті порушеного питання з метою внутрішнього узгодження положень Цивільного процесуального кодексу України, якими урегульована процедура відводу (самовідводу) судді (ч. 1 ст. 36 та ч. 1 ст. 39 цього Кодексу), їх уніфікації зі ст. 15 Кодексу суддівської етики та урахування судової практики Європейського суду з прав людини як джерела права, вироблено пропозиції про внесення змін до ч. 1 ст. 39 ЦПК України. За результатами проведеного дослідження зроблено висновки.