Особливості становлення та розвитку права на свободу віросповідання у правових доктринах Середньовіччя та Нового часу

Анотація

У статті досліджено особливості становлення права на свободу віросповідання від середньовіччя до Нового часу у різних правових доктринах. Виявлено, що релігійні віровчення у давні часи вирізнялись суттєвою терпимістю. Сприйняття релігії як чогось властивого конкретному народу, державі у ті часи було цілком нормальним. Божество мало стосунок до конкретної спільноти, а відтак були всі підстави для свободи релігії у частині терпимості до вірувань інших народів. Автор констатує, що якщо у давні часи для існування імперії потрібно забезпечити релігійний плюралізм, то у часи середньовіччя саме релігійний монізм став важливим інструментом для укріплення влади. Августин виступає проти свободи релігії, оскільки релігія стає нетерпимою до іновірства, до демократії. Право та справедливість може існувати в належний спосіб лише в межах церкви.
У статті висвітлюється положення, що зачатки теорії народного суверенітету у М. Падуанського закладають теорію світської народної влади, яка не потребує для свого здійснення участі церкви. Автор робить висновок, що Л. Валла як представник школи гуманізму відроджує можливість полеміки між різними світоглядними позиціями навіть поза межами християнства.
Встановлено, що право і християнство стають тотожними, поза його віровченням неможлива справедливість, а отже, і право, і держава. М. Лютер впроваджує та відстоює принцип свободи християнського світогляду, деінституціалізації християнського життя. Т. Мюнцер демонструє зв’язок наявного християнського устрою суспільства із соціальною нерівністю. Відтак з’являється важлива тенденція демократизації суспільного ладу, реалізації принципу рівності, що позитивно впливає на розвиток свободи віросповідання. Виявлено, що Дж. Локк відстоює позицію, згідно з якою релігія має перейти від сфери імперативності, державного примусу і публічно-правових відносин до диспозитивності, вільного вибору і приватних відносин.