Межі суддівського розсуду у сфері застосування способів захисту прав інтелектуальної власності

Анотація

У статті досліджено міжнародну і національну законодавчу базу, судову практику, наукові підходи стосовно суддівського розсуду у сфері застосування способів захисту прав інтелектуальної власності. Доведено, що розширення права суду на визначення ефективного способу захисту відповідає Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас зроблено висновок, що відповідно до норм чинного процесуального законодавства, спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд, всупереч волі позивача, обирати чи змінювати спосіб захисту прав позивача. Також суд не може відмовляти в позові через відсутність певного способу захисту в законодавстві. Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача. Саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи.
Проаналізована судова практика щодо захисту прав інтелектуальної власності стосовно застосування судом ефективних способів захисту, яка свідчить, що деякі суди продовжують оцінювати способи захисту з погляду їх закріплення в законодавстві. Водночас окремо ставиться питання ефективності способу захисту.
Обґрунтовано, що визначення судом способу захисту, який не передбачений законом або договором, залежить від, по-перше, доведення позивачем неефективності передбаченого у законі або договорі способу захисту, по-друге, пред’явлення позивачем вимоги про застосування іншого – ефективного способу захисту, по-третє, не суперечність такого способу захисту закону, по-четверте, визнання судом ефективним заявленого позивачем способу захисту.