Опір представникові влади чи іншій уповноваженій особі в історії кримінального права України

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.31558/2786-5835.2024.2.16

Ключові слова:

кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; опір; представник влади; працівник правоохоронного органу; державний виконавець; приватний виконавець; член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; військовослужбовець; уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; інша уповноважена особа

Анотація

Стаття присвячена дослідженню питання історичного розвитку кримінальної відповідальності за опір представникові влади чи іншій уповноваженій особі на прикладі ст. 342 Кримінального кодексу України, а також осмислення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з його встановленням. Констатовано неможливість та недопустимість ігнорування власного історичного досвіду законотворчої діяльності.
Доведено, що кримінальна відповідальність за опір щодо представника влади чи іншої уповноваженої особи не передбачалася, починаючи з часів дії кримінального законодавства Київської Русі та земель, що утворилися після феодальної роздробленості, законодавства в період існування Галицько-Волинського князівства, Литовсько-Руської держави та протягом перебування України під владою Речі Посполитої, в період козацької держави та під час перебування України у складі Австро-Угорської імперії. Аргументовано, що в середині ХІХ ст. у структурі Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. вперше з’явилася кримінальна відповідальність за опір представникові влади чи іншій уповноваженій особі.
Виявлено факт наявності відповідальності за опір представникові влади чи іншій уповноваженій особі у нормативно-правових актах Української незалежної держави, законодавстві Української РСР та незалежної України до ухвалення нового КК. Вказані дії передбачалися в усіх чинних Кримінальних кодексах у формах примушування, протидії, поєднаних із вбивством представника влади або заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень.
Акцентовано на диференціації відповідальності в Кримінальному кодексі України 1960 р. щодо різних потерпілих: представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок, працівника міліції, народного дружинника або військовослужбовця при виконанні ними обов’язків з охорони громадського порядку.
Зроблено висновок, що сучасне кримінальне законодавство характеризується наявністю ст. 342 КК, яка передбачає відповідальність за опір представникові влади чи іншій уповноваженій особі в Україні. Водночас продовжується активна розробка нового КК, в якому будуть реалізовані найкращі надбання сучасної науки кримінального права.

Біографія автора

В. Б. Качковський , Національна академія внутрішніх справ

здобувач ступеня «Доктор філософії» кафедри кримінального права

Посилання

Блащук С. М. Судочинство та інститут захисту в Древній Русі. Адвокатура України: історія та сучасність. Київ; Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка. 2013. 153 с.

Боднарчук Р. О. Знищення або пошкодження майна: історичний аспект. Форум права. 2010. № 2. С. 46–56.

Бориславський Р. А. Диференціація кримінальної відповідальності за знищення або пошкодження майна за кримінальним правом України: дис. … д-ра філософії: 081 «Право». Львів, 2020. 237 с.

Боярська З. І. Історія держави і права України: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. Київ: КНЕУ, 2001. 280 с.

Власюк В. В. Кримінально-правове забезпечення охорони діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2020. 234 с.

Габуда А. С. Кримінально-правова характеристика складу опору особам, наділеним владними повноваженнями: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Львів, 2012. 21 с.

Газдайка-Василишин І. Б. Некорисливі злочини проти власності: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Львів, 2010. 202 с.

Землянська В. Кримінально-процесуальне законодавство часів Центральної Ради. Право України. 2001. № 12. С. 137–139.

Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / Крип’якевич І., Гнатевич Б. та ін. 4-е вид. Львів: Світ, 1992. 702 с.

Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text

Кримінальний кодекс України : Проект № 1029 від 12.05.1998 р., підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. Київ: Українська правнича фундація, 1994. 152 с.

Логвинський Г. В. Кримінально-правова характеристика посягання на захисника чи представника особи: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Одеса, 2021. 240 с.

Новаков О. С. Історико-соціальні витоки злочинності працівників правоохоронних органів у сфері службової діяльності. Вісник ЛАВС МВС України ім. 10-річчя незалежності України. Випуск 1. Луганськ: РВВ ЛАВС, 2003. С. 91-101.

Проект Кримінального кодексу України https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code-arhiv

Шкробот Н. М. Історичний розвиток кримінальної відповідальності за ухилення від військової служби. Митна справа. 2011. № 3(75). Ч. 2. С. 136– 143.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-01-29

Як цитувати

[1]
Качковський , В.Б. 2025. Опір представникові влади чи іншій уповноваженій особі в історії кримінального права України. Правничий часопис Донецького національного університету імені Василя Стуса. (Січ 2025), 157-165. DOI:https://doi.org/10.31558/2786-5835.2024.2.16.

Номер

Розділ

КРИМІНАЛЬНЕ ТА КРИМІНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО