Критерії обмеження конституційного права на свободу пересування

Автор(и)

  • Є. І. Грищенко Донецький національний університет імені Василя Стуса
  • Ю. В. Гоцуляк Донецький національний університет імені Василя Стуса

DOI:

https://doi.org/10.31558/2786-5835.2023.2.2

Ключові слова:

права людини; свобода; свобода пересування; конституційний лад; Конституція; обмеження прав

Анотація

У статті досліджуються ключові загальновизнані критерії для запровадження обмежень права на свободу пересування. Збройний конфлікт та потреби забезпечення національної безпеки, захисту кордонів змушують владу застосовувати непопулярні заходи щодо обмеження свободи пересування, що має наслідком складну неоднозначну реакцію з боку правосвідомості населення. У статті робиться класифікація обмежень права на свободу пересування за територіальним та індивідуальним принципом.
Автор узагальнює конкретні критерії, що є вимогами до держави під час встановлення обмежень свободи пересування: законність, пропорційність, захист більшої чи рівної за значенням цінності, необхідність у демократичному суспільстві, недопустимість спотворення права (обмеження свободи пересування має бути тимчасовим, не означати його скасування та має бути доцільним у конкретній ситуації). Критерій необхідності у демократичному суспільстві є доволі складним, тому його доводиться окремо обґрунтовувати різним судовим інстанціям. Вкрай важливим під час встановлення обмежень є обґрунтування співмірності цілі та заходів. Так, під час воєнного стану держава наділена значним обсягом інструментів обмеження прав людини, однак це зовсім не означає, що вона має одночасно застосувати їх усі. Для кожного аспекту обмеження права на свободу пересування має бути обґрунтована мета.
Важливим принципом є те, що обмеження не повинні порушувати сутність права, тобто їх запровадження не повинно мати ефект скасування права та прав зокрема. Обмеження мають існувати задля збереження прав, а не навпаки. Для цього і передбачаються особливі випадки їх застосування, як-от воєнний стан.
Критерію законності обмежень недостатньо, має бути легітимна мета, що виражається у реалізації принципу пропорційності, тобто відповідності обмежувальних заходів заявленій законній меті. Не менш важливим критерієм є необхідність у демократичному суспільстві, адже тоталітарні режими не знають проблем із узаконенням будь-яких обмежень прав людини.
У статті автор доходить висновку, що захист прав та демократичного ладу - це мета для обмеження права на свободу пересування, але і проблема одночасно, оскільки наявний хиткий баланс між можливостями держави, з одного боку, та свободою особи, з іншого. Введення обмежень свободи пересування не може бути автоматичним, а лише обґрунтованим за своїм ступенем у конкретних обставинах.

Біографії авторів

Є. І. Грищенко , Донецький національний університет імені Василя Стуса

здобувач ступеня «Доктор філософії»

Ю. В. Гоцуляк , Донецький національний університет імені Василя Стуса

доктор юридичних наук, доцент, в. о. зав. кафедри теорії та історії держави і права та філософії права

Посилання

Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text

Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України 1382-IV. Редакція від 10.10.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text

Яблуновська К. М. Обмеження свободи пересування та вільного вибору місця проживання громадян України. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2019 № 41 Том 1. С. 125–128.

Brezger J. Internationale Freizügigkeit als Menschenrecht, Campus Verlag Frankfurt. New York, 2018. 261 s.

Кучів О. Обмеження свободи пересування у світлі необхідності в демократичному суспільстві: підходи ЄСПЛ. Слово Національної школи суддів України. 2021 №2(35) С. 27–39.

Nikiforenko v. Ukraine, no. 14613/03: European Court of Human Rights, 18 February 2010. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-97356

Продивус С. В. Правомірне обмеження права на свободу пересування: міжнародно-правові стандарти та практика Європейського суду з прав людини. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право.2023 Т.2, № 78. С. 365–371.

CCPR General Comment №27: Article 12 (Freedom of Movement) Adopted at the Sixty-seventh session of the Human Rights Committee, on 2 November 1999 CCPR/C/21/Rev.1/Add.9, General Comment No 27. (General Comments) (Contained in document CCPR/C/21/Rev.1/Add.9) URL: https://www.refworld.org/pdfid/45139c394.pdf

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-02-09

Номер

Розділ

ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА