Про застосування у справах про банкрутство конструкції фраудаторного правочину
DOI:
https://doi.org/10.31558/2786-5835.2021.2.2Ключові слова:
банкрутство; зловживання правом; фраудаторний правочин; фіктивний правочин; підозрілі правочини боржникаАнотація
У статті розглядаються теоретичні та практичні аспекти застосування у провадженні у справах про банкрутство конструкції фраудаторних правочинів. Звертається увага на те, що законодавством України про банкрутство передбачений важливий юридичний інструмент – визнання недійсними правочинів боржника, вчинених у так званий підозрілий період (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, далі – КУзПБ). Метою його застосування є збільшення ліквідаційної маси боржника шляхом повернення до неї майна, переданого іншим особам, для захисту інтересів кредиторів. Норми ст. 42 КУзПБ (раніше – ст. 20 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), є господарсько-правовим засобом, який спрямований на збереження майна боржника та істотно відрізняється від загальних підстав і наслідків недійсності правочинів у цивільному та господарському законодавстві. Зазначені в ст. 42 КУзПБ підстави недійсності правочинів боржника є спеціальними підставами їхньої недійсності, не пов’язаними із вадами волі або волевиявлення. Визначено, що універсальною ознакою фраудаторного правочину є факт заподіяння шкоди та намір (умисел) заподіяти шкоду кредитору, будь-яких особливих ознак у справі про банкрутство фраудаторні правочини не мають. Якщо правочин боржника має відповідні ознаки і підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 42 КУзПБ, це виключає можливість його кваліфікації як фраудаторного і визнання недійсним саме як фраудаторного. Водночас з цим правочин, який не підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 42 КУзПБ, проте має ознаки фраудаторності, може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ. Аргументовано необхідність розмежування вчинених у підозрілий період правочинів (ст. 42 КУзПБ), фраудаторних правочинів, що можуть бути визнані недійсними в порядку ст. 7 КУзПБ на підставі ст. 3, 13 ЦК та фіктивних правочинів (ст. 234 ЦК), та неприпустимості змішування цих конструкцій.
Посилання
Шершеневич Г. Ф. Конкурсный процесс. Москва: «Статут», 2000. 477 с.
Гольмстен А. Х. Учение о праве кредитора опровергать юридические акты, совершенные должником в его ущерб, в современной юридической литературе. Юридические исследования и статьи. Т. 2. Санкт-Петербург, 1913. С. 1–156.
Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. Москва: Изд-во «Зерцало», 2003. 464 с.
Малышев К. И. Исторический очерк конкурсного процесса. Избранные труды по конкурсному процессу и иным институтам торгового права. Москва: Статут, 2007. 106–600 с.
Поляков Б. М. Закон Украины «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом»: научно-практичнский комментарий: в 2-х т. Т. І. Киев: Логос, 2014. 607 с.
Пригуза П. Д., Пригуза А. П. Науково-практичний коментар Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції з 18 січня 2013 року [доктринальне тлумачення норм права неплатоспроможності та статей 1–21]. Херсон: Видавництво «ТДС», 2013. 304 с.
Харьковская цивилистическая школа: защита субъективных гражданских прав и интересов: монография / И. В. Спасибо-Фатеева, М. Н. Сибилев, В. Л. Яроцкий и др.; под общ. ред. И. В. Спасибо-Фатеевой. Харьков: Право, 2014. 672 с.
Ромовська Зорислава. Українське цивільне право: загальна частина. Академічний курс: підручник. Київ: Атіка, 2005. 560 с.
Беляневич О. А. Визнання недійсними правочинів (договорів) боржника у справах про банкрутство. Ius Privatum (legal doctrine and practice / правова доктрина і практика). 2017. № 1. С. 6. URL: https://bit.ly/3jhTpOY (дата звернення: 22.10.2021).
Гончаренко О., Черненко О., Ковалишин О. Правова природа трирічного строку, передбаченого статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Підприємництво, господарство і право. № 6. 2021. С. 73–79.