Правничий часопис Донецького національного університету імені Василя Стуса

Рецензія на монографію Л. М. Дорошенко «Договори в корпоративному праві: теоретичні проблеми»

І. Ф. Коваль — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Рецензована монографія присвячена дослідженню теоретичних проблем правового регулювання відносин щодо договорів у корпоративному праві. Доцільність наукової розробки і доопрацювання порушених у монографії питань зумовлена сучасними потребами економіки, бізнес-інтересами суб’єктів господарювання, їх переорієнтацією на застосування новітніх інструментів регулювання корпоративних відносин.

Становлення та розвиток правового принципу свободи у класичних правових ученнях

Я. П. Бондарчук — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовані ключові правові вчення, починаючи з Античності, що впливали на розуміння свободи у правовому житті суспільства, її впливу на формування суспільного порядку. Досліджена позиція Арістотеля, для якого принцип свободи – це питання не про автономію особистості, а про форму правління. Б. Констан підтверджує, що принцип свободи вибудовує генезис та розгортання від колективного до індивідуального рівнів. У давні часи суспільство було класовим, однак класової боротьби ще не існувало, кожен займав свою нішу залежно від наділеного ступеня свободи, майнового стану.
Автором аналізується позиція, згідно з якою середньовічна європейська правосвідомість здійснює потрібний смисловий перехід від загальнодержавної до індивідуальної свободи через концепцію свободи волі. Тут закладається через призму свободи волі інститут юридичної відповідальності, дієздатності, оскільки правильна чи неправильна поведінка пов’язана з усвідомленим вибором. Теоретики природно-правової доктрини вперше трактують свободу як складник природи людини, що може набувати різних форм – від хаосу, війни всіх проти всіх до природної первісної гармонії вільних людей.
В. Ф. Гегель доводить важливу позицію, що право, зрештою, – це царина загальності, а не індивідуальності, його норми є переходом від індивідуального до загального. Індивідуальні свободи можуть бути узгоджені між собою на загальному рівні правових норм.
Досліджені погляди І. Берліна, який виділяє «позитивну» та «негативну» свободи. Перша полягає у можливості бути самому собі власником, тобто вільно розпоряджатись власною особистістю. Такий підхід близький до природної первісної свободи, однак тут він уже розміщує принцип свободи у сучасне цивілізаційне поле. Відтак є свобода щось робити, мислити, говорити, а є свобода «від чогось», від зовнішнього втручання. Саме таке бачення і лягло у класифікацію прав на позитивні та негативні.
У статті обґрунтовується позиція, що правовий принцип свободи розгортається у соціальній реальності як можливості та незалежність. У правовій регулятивній площині свобода знаходиться у постійному пошуку своїх меж та балансу між можливостями та свавіллям.

Критерії обмеження конституційного права на свободу пересування

Є. І. Грищенко , Ю. В. Гоцуляк — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджуються ключові загальновизнані критерії для запровадження обмежень права на свободу пересування. Збройний конфлікт та потреби забезпечення національної безпеки, захисту кордонів змушують владу застосовувати непопулярні заходи щодо обмеження свободи пересування, що має наслідком складну неоднозначну реакцію з боку правосвідомості населення. У статті робиться класифікація обмежень права на свободу пересування за територіальним та індивідуальним принципом.
Автор узагальнює конкретні критерії, що є вимогами до держави під час встановлення обмежень свободи пересування: законність, пропорційність, захист більшої чи рівної за значенням цінності, необхідність у демократичному суспільстві, недопустимість спотворення права (обмеження свободи пересування має бути тимчасовим, не означати його скасування та має бути доцільним у конкретній ситуації). Критерій необхідності у демократичному суспільстві є доволі складним, тому його доводиться окремо обґрунтовувати різним судовим інстанціям. Вкрай важливим під час встановлення обмежень є обґрунтування співмірності цілі та заходів. Так, під час воєнного стану держава наділена значним обсягом інструментів обмеження прав людини, однак це зовсім не означає, що вона має одночасно застосувати їх усі. Для кожного аспекту обмеження права на свободу пересування має бути обґрунтована мета.
Важливим принципом є те, що обмеження не повинні порушувати сутність права, тобто їх запровадження не повинно мати ефект скасування права та прав зокрема. Обмеження мають існувати задля збереження прав, а не навпаки. Для цього і передбачаються особливі випадки їх застосування, як-от воєнний стан.
Критерію законності обмежень недостатньо, має бути легітимна мета, що виражається у реалізації принципу пропорційності, тобто відповідності обмежувальних заходів заявленій законній меті. Не менш важливим критерієм є необхідність у демократичному суспільстві, адже тоталітарні режими не знають проблем із узаконенням будь-яких обмежень прав людини.
У статті автор доходить висновку, що захист прав та демократичного ладу - це мета для обмеження права на свободу пересування, але і проблема одночасно, оскільки наявний хиткий баланс між можливостями держави, з одного боку, та свободою особи, з іншого. Введення обмежень свободи пересування не може бути автоматичним, а лише обґрунтованим за своїм ступенем у конкретних обставинах.

Розвиток ліберальних правових ідей у XIX–XX ст.

А. Р. Добросердов — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано основні правові вчення XIX–XX ст., які лягли в основу сучасного правового лібералізму. Автор висвітлює позиції класичного лібералізму Б. Констана, засновані на принципах особистої незалежності людини від держави, негативної свободи та індиферентності до форм державного устрою. У статті робиться висновок, що лібералізм XVIII–XIX ст. – це тенденція переходу від віри у рятівну роль народної держави та республіки і реалізації свободи людини, ознаменованої Французькою революцією до відстоювання особистої свободи та незалежності, прав безвідносно до будь- яких державних форм. Базовим видом свободи для класичної ліберальної ідеології є саме негативна свобода як заборона втручання, що розуміється у двох видах: від держави та від особи.
Проаналізовані погляди Дж. Ролза, який стоїть біля витоків традицій соціального лібералізму. Проблеми соціальної справедливості на початку XX ст. постають особливо актуально та гостро, ведеться боротьба за соціальні та трудові права. Відтак індивідуальна свобода, незалежність, приватна власність не може уже ігнорувати проблему соціальної нерівності, відсутності рівних можливостей та потреби окремих категорій громадян у захисті. Автором робиться висновок, що представники класичного лібералізму вважають, що забезпечивши людині повну свободу та незалежність, абсолютну приватну власність – благополуччя прийде само собою. Однак життєвий досвід показав, що цей підхід вкотре породжує нову класову майнову нерівність та боротьбу за соціальне обличчя цієї ідеології. Не будь-який законодавчий припис є ліберальним, це має бути універсальна норма, що мінімізує втручання держави у життя людини, а також нівелює можливість наявності іншої приватної волі, якій має підкорятись особа.

Вплив релігії на розвиток інститутів кримінального права України доби раннього Середньовіччя

О. В. Мартинюк — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена вивченню процесу впливу релігійних норм на еволюцію інститутів кримінального права в Україні доби раннього Середньовіччя.
Автор наголошує, із прийняттям християнства вітчизняному кримінальному праву стали відомі такі групи злочинів: злочини проти сім’ї та моралі (розпуста, зґвалтування, перелюбство, пияцтво, самовільне розірвання шлюбу, укладення шлюбу поміж близькими родичами, багатоженство, народження позашлюбної дитини, а також різноманітні сексуальні збочення) та злочини проти віри і церкви, об’єктом яких стали церква, її майнові права, релігійні настанови та приписи. Проте обсяг рецепції візантійського права у добу існування Київської Русі був незначним.
Автор зосереджує увагу на тому, що держава і право, безсумнівно, мають свою традиційну релігійну основу. Тому інтеграція традицій язичництва та християнства, яка розпочалася наприкінці Х століття, позитивно вплинула на розвиток інститутів вітчизняного права, передусім кримінального. Християнська церква в Україні виробила власну систему покарань, яка суттєво відрізнялися від покарань, застосовних у Візантії чи Середньовічній Європі. У досліджувану добу в українських землях церква не застосовувала інквізиційний процес слідства. Відтак християнство, запозичене у Візантії, стало не візантійським, а виключно українським. Церковне право було змушене пристосовуватись до умов сталого суспільного середовища.
Автор доходить що висновку, що високий духовний рівень українського народу сприяв тому, що у його середовищі протягом усієї історії утверджувалися поняття свободи і гуманності, добра і справедливості, демократизму та гідності. Ці принципи у дохристиянську добу почали відображатися у нормах звичаєвого права, а з прийняттям християнства стали основою правової системи.

Проблеми та перспективи реалізації проєкту Закону № 9432 «Про застосування англійської мови в Україні»

О. В. Павлусенко — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Обраний Україною проєвропейський напрямок розвитку країни, зумовлює модернізацію всіх галузей, зокрема і комунікативної сфери. Заклади освіти, які активно дотримуються вимог сьогодення, впроваджуючи у свою діяльність інноваційні розробки, імплементуючи останні досягнення науки, є рушійною силою для суттєвих перетворень та просування України на міжнародну арену.
Але щоб достойно представляти державу на всесвітній арені, варто володіти міжнародним засобом комунікації – мовою міжнародного спілкування. Вміння говорити іноземною мовою дає можливість співпрацювати з іноземними партнерами та розуміти нюанси іншої культури, що сприяє вдосконаленню навичок у процесі вирішення проблем, завдань та прийняття рішень.
Знання іноземної мови розширює горизонти та відкриває нові перспективи для самовдосконалення. Адже людина, яка володіє іноземними мовами, – різнобічно розвинута особистість, володіє кращими здібностями до вивчення нового, вільна та впевнена у спілкуванні з людьми. Це людина без кордонів, ніщо не може її зупинити в досягненні поставлених цілей. Усі світові двері перед нею відкриті, адже вона має ключ – досконале володіння мовою міжнародного спілкування.
Світові процеси відбуваються настільки швидко, що вже не знаєш, які знання можуть знадобитися завтра. Знання мови, на нашу думку, є ключовим у досягненні цілей. Адже саме досконале володіння мовою міжнародного спілкування відкриває шлях у майбутнє.
Стаття актуалізує питання правового статусу інституту англійської мови в Україні. Досліджено процес формування та розвиток цього інституту в Україні від початку зародження до сьогодення, проаналізовано проблеми та перспективи реалізації нових законодавчих змін у мовній сфері у вигляді законопроєкту № 9432 «Про застосування англійської мови в Україні » , описано власні законодавчі ініціативи у цій сфері. Такі зміни мають стати міцною основою для формування в суспільстві усвідомлення значення англійської мови як важливого чинника на шляху збереження, стабілізації та майбутньої вiдбудови держави. Також здiйснено порiвняльний аналiз з аналогiчними нормами основних законiв інших країн світу.

Проблеми реалізації свободи слова в умовах збройної агресії

А. О. Русавська , Т. В. Міхайліна — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Метою наукової статті є аналіз проблем реалізації свободи слова в умовах збройної агресії, а також спроби їх вирішення. У статті констатується, що існування свободи слова, або інакше, права вільного вираження, є фундаментальною ознакою демократії. Першочергово для підтримання можливості її реалізації вона неодмінно має бути закріплена в нормативно-правових актах країни, що претендує на звання демократичної. Таке правове закріплення виступає одночасно як гарантією демократичності, так і способом регулювання меж цієї свободи з огляду на захист прав інших людей та національних цінностей. Закони про свободу вираження поглядів можуть встановлювати зобов’язання та відповідальність, пов’язані з цією свободою. Це може включати обмеження на апелювання до насильства, наклеп, поширення дезінформації або інші дії, які можуть завдати шкоди іншим громадянам або суспільству загалом.
Виявлено, що нагальним питанням є реалізація свободи слова у співвідношенні зі збереженням і дотриманням національних інтересів. Одними з обов’язкових та необхідних для життєздатності демократії чинників є наявність сильної та незалежної преси й гарантування кожному права вільного вираження поглядів. Однак за припущення існування абсолютної свободи слова держава неодмінно зіштовхнеться з низкою проблем, ключовими з яких є дезінформація та пропаганда, які матимуть жорстко негативний вплив на національну безпеку та настрої населення.
Стверджується, що реалізація свободи слова та її захист в умовах збройної агресії становить неабияку складність з огляду на напруженість як громадян, так і влади держави. Навіть у мирний час свобода слова може бути обмежена в деяких випадках, наприклад, для захисту національної безпеки або громадського порядку, а під час збройних конфліктів свобода слова може бути обмежена ще більше, оскільки держави можуть посилювати контроль над інформацією, щоб захистити себе від ворожої пропаганди або дезінформації. Проблематичним для вирішення моментом є саме визначення меж свободи слова з огляду на складність політичної обстановки країни.
У ситуаціях збройних конфліктів, авторитарних режимів або політичної нестабільності як додатковий засіб захисту прав журналістів та активістів, які можуть стикатися з репресіями національних влад, можуть виступати міжнародні стандарти.

Правове регулювання встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування

Л. П. Амелічева , Л. В. Почапська — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У дослідженні окреслено переваги випробування під час прийняття на роботу та визначено проблемні моменти, що виникають в процесі випробування і встановлення невідповідності працівника. Під час проведеного дослідження проаналізовано законодавство про встановлення невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі протягом строку випробування як підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Розглянуто особливості процедури встановлення, проведення і визначення результатів випробування згідно з Кодексом законів про працю України та новоприйнятим у зв’язку з введенням воєнного стану Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Наголошено на змінах, яких зазнало трудове законодавство внаслідок воєнного стану і безпосередньо положення частини 3 статті 26 КЗпП, що стосується обмежень встановлення випробування для певних категорій осіб. Підкреслено проблему, що пов’язана з обмеженнями встановлення випробування для певних категорій осіб, які не діють у період воєнного стану, та наголошено на питанні щодо необхідності встановлення таких обмежень до всіх перелічених категорій за нормальних умов. Зазначено проблеми, що стосуються виплати заробітної плати працівнику під час випробування, та наголошено на позиції Верховного Суду з цього питання. Запропоновано внести доповнення до Кодексу законів про працю України – передбачити новий обов’язок для роботодавців встановлювати чіткі та об’єктивні критерії для випробувань працівників при прийнятті на роботу. Це доповнення вирішує проблеми недостатньої стандартизації та суб’єктивності в процесі випробувань, сприяючи створенню справедливого та ефективного механізму відбору працівників роботодавцем. Також наголошено на позиції Верховного Суду щодо умов законності звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України.
Запропоновано розробити чіткий процес оцінки працівника під час випробувального строку, та встановити перелік гарантій для працівника, який проходить випробування, що захищають його від свавілля роботодавця, і повинні бути закріпленні в законодавстві.

Про соціальну обумовленість криміналізації несанкціонованого поширення військово значущої інформації (ст. 114-2 Кримінального кодексу України)

П. О. Бурда — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено вирішенню питання про соціальну обумовленість криміналізації такого діяння, як-от «несанкціоноване поширення військово значущої інформації».
Доведено, що характер суспільної небезпечності розглядуваного делікту є таким, що засвідчує виправданість криміналізації будь-яких умисних проявів відповідної поведінки.
На підставі аналізу офіційної статистичної інформації щодо поширеності досліджуваного діяння констатовано, що встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване поширення військово значущої інформації також повністю відповідає і принципу відносної поширеності криміналізованого діяння.
Аргументовано, що здійснене Законом від 24 березня 2022 р. обмеження конституційного права на поширення інформації було викликано об’єктивною необхідністю кримінально-правового захисту найвищих соціальних цінностей – як життя, здоров’я і безпеки людини та національної безпеки, потреба захисту якої стала першочерговою саме в умовах воєнного часу.
Зазначається, що сьогодні чи не вперше на нормативному рівні до загроз національним інтересам людини, суспільства і держави в інформаційній сфері було включено несанкціоноване розповсюдження будь-якої інформації. Зважаючи на це, висновується, що встановлення кримінальної відповідальності за несанкціоноване поширення військово значущої інформації відповідає основним напрямам наявної державної політики в цій сфері.
За результатами написання статті та всіх наведених вище положень робиться загальний висновок про те, що рішення вітчизняних парламентаріїв про встановлення кримінальної відповідальності за таке діяння, як несанкціоноване поширення військово значущої інформації, було абсолютно соціально обумовленим і узгоджується з усіма розробленими у кримінально-правовій доктрині соціальними та соціально-психологічними принципами криміналізації.

Поняття та ознаки кримінальних правопорушень, пов’язаних із збройною агресією проти України

В. А. Головчук — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті виділяються кримінальні правопорушення, пов’язані із збройною агресією проти України, не за родовим об’єктом кримінальних правопорушень, а за кримінально-правовою характеристикою розглядуваних кримінальних правопорушень, як у випадку з корупційними кримінальними правопорушеннями та кримінальними правопорушеннями, пов’язаними з корупцією. Розглянуто ознаки кримінальних правопорушень, пов’язаних із збройною агресією проти України.
Пропонується систематизувати поняття «збройна агресія Російської Федерації або агресія іншої країни», «збройна агресія проти України», «збройна агресія Російської Федерації або іншої держави», «збройна агресія Російської Федерації», «збройна агресія Російської Федерації проти України». Розглянута можливість використання терміна «збройна агресія проти України», який подається у статті 1 Закону України «Про оборону України» та внесення відповідних зміни до частин першої, четвертої статті 43-1, частини другої статті 297, статті 435-1, частин першої, другої статті 436-2 Кримінального кодексу України.
Вказується на необхідність доповнення статті 43-1 КК України примітками, в яких потрібно нормативно визначити поняття «збройна агресія проти України» та «кримінальні правопорушення, пов’язані із збройною агресією проти України».

ДНК-аналіз: місце і роль у системі сучасної криміналістики

С. М. Кавун — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У дослідженні подана інформація про історичні аспекти формування молекулярно-генетичного аналізу як наукового відкриття. Наведено основні (ключові) аспекти наукових досягнень, що знаходяться в його основі, які почалися з пошуку можливості генного модифікування рослин для гарантування більшого врожаю, а сьогодні забезпечують можливість подальшого розвитку та використання зазначених досягнень як інструментарію для здійснення криміналістичної ідентифікації, із надвисоким відсотком достовірності. Розглянуто місце, роль і значення молекулярно-генетичного аналізу у системі сучасної криміналістичної науки, наявності реальних можливостей та законодавчо обґрунтованих підстав забезпечити отримання чітких відповідей на виклики та питання, які ставить сьогодення. В історичній точності наведено деякі ключові етапи впровадження методу ДНК-аналізу як дієвого інструменту криміналістичної ідентифікації. Враховано законодавче регулювання у частині збору, фіксування, відображення та використання геномної інформації людини у нашій країні. Із методологічного боку, в основі дослідження закладено системне бачення, яким поєднано принцип історизму та об’єктивності з позиції наукового пізнання, критично-вибірковий та структурно-системний підхід стосовно літературної бази роботи та достовірності джерел інформації. Специфіка та відносна новизна досліджуваної теми передбачає застосування порівняльно-історичного методу, який у свою чергу створює передумови для відслідковування шляху з моменту відкриття наукового поняття «ДНК» до криміналістичної ідентифікації біологічних слідів під час розслідування злочині, в умовах сьогодення. Важливість та дієвість ДНК-аналізу саме у якості новітньої криміналістичної техніки, необхідність поглиблення наявних знань та методологічних підходів, використання передових досягнень сучасної науки та досвіду низку країн, які поставили на озброєння криміналістів ще більш досконалі методи дослідження геномної інформації, – дають змогу дійти висновку про необхідність подальшого розвитку та формування ДНК-аналізу в якості окремого напрямку криміналістичної техніки.

Інститут медіації у вирішенні публічно-правових спорів

Ю. О. Костенко , Т. О. Шувалова — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена розгляду стану правового регулювання інституту медіації як форми альтернативного врегулювання публічно-правового спору. Виділено дві основні концепції щодо розуміння змісту медіації: 1) розгляд медіації виключно як добровільної позасудової форми врегулювання публічно-правового спору (приватної зовнішньої медіації), що здійснюється на підставі укладеного договору відповідно до норм Закону України «Про медіацію»; 2) визначення медіації з широкого погляду зараховуючи до неї й процедури розгляду адміністративного спору за участю судді. Виділено низку відзнак медіації (за правовою регламентацією, строками проведення, учасниками, роллю та правовим статусом посередника, підставами проведення та припинення) від процедури врегулювання публічного спору за участю судді, як засобу вирішення публічних спорів за участю судді-доповідача, що спрямований на мирне врегулювання конфлікту між сторонами в межах здійснення адміністративної діяльності суду.
Доведено, що в Україні не закріплено на законодавчому рівні інституту медіації в системі адміністративного судочинства та запропоновано модель присудової медіації як обов’язкової досудової форми розв’язання публічно-правового спору, що здійснюється в межах адміністративної діяльності судів за участю судді-медіатора, який наділяється виключними процесуальними повноваженнями допомогти сторонам спору самостійно досягти його вирішення та дійти взаємовигідного результату, враховуючи інтереси обох сторін, що оформлюється медіаційною угодою.
Обґрунтовано низку сутнісних характеристик присудової медіації: 1) здійснення суддею – медіатором, який набув спеціальних навичок ведення медіації, пройшов професійну підготовку в цій сфері та не розглядає відповідний публічний спір як суддя; 2) є обов’язковою попередньою умовою судового розгляду, тобто здійснюється до початку розгляду справи по суті; 3) відповідність принципам фасилітації (facilitative mediation), що базуються на переконанні сторін спору в тому, що за допомогою нейтрального посередника (судді-медіатора) сторони, співпрацюючи між собою, можуть самі дійти до вирішення конфлікту; 4) основним нормативно-правовим актом, який має врегульовувати концептуальні засади присудової медіації, є виключно норми КАСУ.

Особливості визначення об’єктів оподаткування

С. С. Пирога — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Спроби розробити будь-які кваліфікаційні ознаки, які б дозволяли однозначно ідентифікувати об’єкти оподаткування, а також класифікувати їх, сьогодні не мають успіху. Податкова система – це не лише фіскальний інструмент, це ще й інструмент економічної політики, регулятор виробництва, споживання та інвестицій, платіжного балансу та розподілу доходів у суспільстві. Зазначені функції податкової системи визначають особливості визначення і спосіб закріплення у законодавстві об’єктів оподаткування. Реальних об’єктів оподаткування всього три. Перший об’єкт оподаткування – це заново створена додана вартість як результат господарської діяльності, що являє собою факторні доходи фірми – фонд оплати праці і прибуток. Факторні доходи є об’єктом для нарахування соціальних внесків і податків: на додану вартість, на доходи фізичних осіб, на прибуток. Два інші об’єкти оподаткування пов’язані з правом власності народу України: на мінерально-сировинні та інші природні ресурси та власністю фізичних і юридичних осіб відповідно. Специфіка об’єктів акцизного та екологічного податків визначається особливими функціями, що покладається на них. Акцизний податок покликаний обмежувати споживання шкідливих товарів та задовольняти принцип справедливого оподаткування. Екологічний податок має зберігати безпечне середовище для життя людей, що передбачає перехід до інноваційної моделі розвитку економіки та обмеження згубного впливу економіки на природу. Ця функція екологічного податку і визначає специфіку вибору об’єкта оподаткування. Рентну плату треба визначати як податок. Насправді – це вартість мінерально-сировинних та інших ресурсів, які належать народу України. Ця вартість має вилучатися повністю і використовуватися народом, як джерело доходів Пенсійного фонду України та формування суверенних національних фондів для майбутніх поколінь.

Діяльність політичних партій в умовах партисипативної демократії

Л. О. Нікітенко — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено з’ясуванню особливостей діяльності політичних партій в умовах партисипативної демократії. Наголошено, що одним із основних принципів партисипативної демократії є політичний плюралізм, інституційною формою якого є політичні партії. З’ясовано, що в умовах партисипативної демократії діяльність політичних партій характеризується насамперед свободою, межі якої окреслені правовою нормою як на міжнародному рівні, так і на національному рівні держав. Акцентовано, що гарантією свободи діяльності політичних партій у демократичних державах виступає спеціальна процедура припинення їх діяльності.

Національна безпека і державна безпека: поліваріантність визначення та співвідношення

О. Г. Турченко , Ю. І. Груценко — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У найбільш загальному розумінні національна безпека складає зміст забезпечення національних інтересів, зміна національних пріоритетів тягне за собою коригування змісту національних інтересів, що впливає на зміст національної безпеки. Система національної безпеки спрямована на недопущення можливих загроз національним інтересам, а в разі їх виникнення – на їх нейтралізацію та мінімізацію їх впливу. Наявність загроз національним інтересам обумовлює проблеми зміцнення, забезпечення національної, державної безпеки.
У статті доводиться, що «національна безпека» – це найважливіший складник правопорядку та гарантія національного суверенітету держави, гарантія захисту національних інтересів. Як поняття національна безпека має певну універсальність, що виражає ідею єдності станів безпеки, незважаючи на її поліпредметність. Така суперечність може бути усунена шляхом правового закріплення загроз безпеці, їх масштабів, законодавчого визначення способів реагування на загрози, компетенції органів влади щодо їх усунення.
Поняття «національна безпека», «державна безпека» і «безпека держави» є семантично схожими, але нетотожними, категорія «національна безпека» є ширшою за категорію «державна безпека» і співвідносяться як ціле і складник.
У статті продемонстровано поліваріативність визначення дефініцій «національна безпека», «державна безпека», «безпека держави» та їх співвідношення; досліджено генезу запровадження та змін цих категорій у законодавстві України.
Автори погоджуються з тезою, що під час формування сучасної концепції безпеки має бути здійснено принциповий вибір між концепціями, орієнтованими тільки на захист інтересів осіб, нації чи окремих держав, і концепціями цілеспрямованого впливу в інтересах нації, осіб і держави для найбільш повного задоволення їх потреб як цілісного організму.

Титул і зміст Правничого часопису Донецького національного університету імені Василя Стуса

На шпальтах поточного номера опубліковані наукові здобутки фахівців у сфері права, що присвячені розробці важливих актуальних проблем у галузях теорії та історії держави і права, конституційного, міжнародного, цивільного, господарського, адміністративного права.

Макет Часопису (в повному форматі)

Тематична спрямованість журналу охоплює широке коло спеціальноюридичних і міждисциплінарних питань щодо творення права, його витоків та принципів, тлумачення і застосування, змісту правових інститутів різних галузей права, етичних стандартів правничої професії.

Технологічні інновації у сфері вирішення спорів: онлайн-підходи

К. О. Калаченкова , В. І. Сінельник — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню актуального аспекту сучасного правового простору – вирішенню спорів з використанням технологічних інновацій, де інтернет та технології визначають нові підходи до вирішення спорів. Актуальність теми дослідження зумовлена розвитком та впровадженням технологічних інновацій в усі сфери економіки. Оскільки тенденції показують зростання зацікавленості учасників у використанні онлайн-платформ для вирішення конфліктів та спорів зручним і ефективним способом, наведено деякі переваги онлайн вирішення спорів, які включають швидкість та ефективність, доступність, низькі витрати, технологічні інновації. Також звернута увага на деякі труднощі онлайн-вирішення спорів, до яких віднесено технічні питання, питання безпеки й конфіденційності. Акцентовано, що ефективність онлайн-вирішення спорів може залежати від характеру спору, рівня співпраці сторін, дотримання принципів справедливості та інших факторів. У статті досліджуються та аналізуються переваги та недоліки використання інтернет-платформ для вирішення різноманітних юридичних спорів. Зокрема, звертається увага на широкий спектр платформ, які надають ці послуги, та їх роль у забезпеченні доступу до справедливості, а також на те, що ефективність цих платформ може залежати від конкретного контексту і характеру спору. Досліджуються практичні аспекти використання онлайн-платформ, враховуючи сучасні технологічні можливості. Актуальність тематики зумовлена визначенням ефективності та обмеження цих інструментів, порівняно з традиційними методами вирішення спорів. Висуваються пропозиції щодо оптимального використання онлайн-ресурсів у юридичній практиці. У цій статті розглядаються приклади успішних випадків використання онлайн-платформ та можливість їх впровадження в Україні. Звертається увага на приклади платформ, які вже успішно впроваджують онлайн-вирішення спорів у сферах бізнесу, торгівлі та інших галузях. Зроблено висновок про доцільність перейняття іноземного досвіду щодо регулювання онлайн-платформ для вирішення спорів.

Про відмову у позові у зв’язку з обранням позивачем неефективного способу захисту

О. Й. Качмар — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті досліджується питання щодо наявності у суду законних підстав для відмови у позові у зв’язку з обранням позивачем, на думку суду, неефективного способу захисту порушеного права.
У статті проаналізовано, що є завданням господарського судочинства, яка мета звернення особи до суду, що означає право на ефективний захист, хто визначає ефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, та чи передбачено чинним законодавством підставу для відмови у позові, як-от обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
Метою дослідження є аналіз сформованого у судовій практиці підходу до розгляду справ, за якого обрання позивачем неефективного, на думку суду, способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові, та обґрунтування висновку про відсутність у суду законних підстав для відмови у позові у зв’язку з обранням позивачем неефективного, на думку суду, способу захисту порушеного права. Запропоновано необхідність зміни підходу до розгляду справ та внесення змін у процесуальні кодекси (щодо недопустимості відмови у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права).

Особливості подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу в господарському судочинстві

А. К. Константинов , О. А. Беляневич — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті аналізується проблематика відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу в господарському судочинстві з урахуванням актуальності та прогресивних підходів до вирішення цього питання в правозастосовній практиці. Зазначається, що забезпечення права на правову допомогу є конституційною гарантією, а витрати на адвокатські послуги можуть бути відшкодовані в разі визнання їх розумними та обґрунтованими. Проаналізовано норми господарського процесуального законодавства України про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу та їх тлумачення Верховним Судом та наголошено на обов’язку сторін надати суду докази цих витрат, а також на важливості їх співмірності з складністю та характером справи. Розглядаються висновки Верховного Суду щодо подання заяв про ухвалення додаткового рішення в частині витрат на професійну правничу (правову) допомогу і надання доказів таких витрат після ухвалення судового рішення по суті справи. Звернено увагу на те, що дефіцит доказів надсилання заяви іншій стороні може вплинути на розгляд заяви про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу. Висвітлено важливість додержання форми та змісту письмових заяв, клопотань та заперечень з процесуальних питань відповідно до закону. Аналізується відповідальність сторін за недотримання цих вимог, що може призвести до повернення заяви без розгляду. Підкреслено, що принцип співмірності витрат на адвокатську допомогу важливий для забезпечення балансу між правом на ефективний захист у суді та розумною вартістю правової допомоги. Звернено увагу на те, що вимога до обґрунтованості витрат відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, забезпечуючи рівновагу і справедливість у господарському судочинстві. Запропоновано комплексний підхід до вирішення проблеми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у господарському процесі з підкресленням важливості дотримання сторонами процесуальних вимог та принципів для забезпечення справедливого та ефективного захисту прав й інтересів учасників судового процесу.

Права людини та верховенство права: значення в умовах війни

Ю. І. Матвєєва — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню розвитку права і міжнародного права, зокрема після жахливих подій Другої світової війни. Акцентовано на тих кардинальних змінах, які відбулись у міжнародному праві після Нюрнберзького процесу: виведення людини на світову арену, зміна акцентів у визнанні людини як найвищої цінності, яка має право на захист, і цілий спектр прав людини, яка стає самостійним суб’єктом міжнародного права.
Зазначаються основні проблемні аспекти Нюрнберзького процесу: винесення вироків про притягнення винних до кримінальної відповідальності всупереч принципу Nullum crimen, Nulla poena sine lege (немає злочину і відповідальності без закону). Аналізується широкий підхід до розуміння цього принципу, який не зводиться виключно до необхідності передбачення злочинів та відповідальності за них національним законодавством. Будь-які агресивні дії держави чи особи можуть бути визнані злочинними, якщо вони відповідно до ст. 7 Європейської конвенції з прав людини становлять кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Показаний зв’язок принципів Nullum crimen, Nulla poena sine lege та заборони зворотної дії законодавчих актів у часі із принципом правової визначеності як складником верховенства права.
Констатується значення Нюрнберзького трибуналу для України і світу в процесі створення Міжнародного суду щодо злочинів Російської Федерації в Україні. У підсумку – висновується про те, що верховенство права, права людини і міжнародне співтовариство, для якого ці цінності є визначальними, є необхідними умовами миру. Людство потребує знань як історичної ретроспективи способів захисту прав людини в повоєнний час та і подальших наукових розвідок з метою удосконалення практичних аспектів захисту прав людини, реалізації концепції верховенства права. Без розвитку цих ціннісних світоглядних питань подальший правогенез і людиноцентричність як основа сучасного праворозуміння зазнаватимуть складних викликів, подолати які у мирний спосіб буде дуже складно.

Поняття і зміст організаційно-управлінських повноважень власника майна у сфері господарювання

О. А. Пашинін — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

Статтю присвячено дослідженню поняття і змісту організаційно-управлінських повноважень власника майна у сфері господарювання. Незважаючи на активне використання цього терміна у Господарському кодексі Україні та іншому господарському законодавстві, такі повноваження не відокремлені у самостійну групу, що ускладнює встановлення змісту організаційно-управлінських повноважень власника майна у сфері господарювання.
У статті висувається гіпотеза, що організаційно-управлінські повноваження власника спрямовані на впорядкування та керівництво господарською діяльністю та охоплюють правомочності володіння, користування та розпорядження майном, переданим для здійснення цієї діяльності. Для її підтвердження послідовно проаналізовані терміни «організовувати», «управляти» та «повноваження», внаслідок чого робиться висновок, що для сфери господарювання функціональне призначення організаційно-управлінських повноважень полягає в окресленні певного обсягу влади та відповідальності, обсягу дій, рішень, які може приймати визначений суб’єкт, шляхом їх закріплення в законодавстві та локальних актах господарської організації. Також у статті проаналізовані наукові праці, присвячені питанням організаційно-господарських правовідносин та управління господарською діяльністю. На підставі проведеного аналізу обґрунтовано, що організаційно-установчі повноваження власника здійснюються в межах організаційно-господарських відносин, а також з’ясовано, що в основі цих повноважень лежить право власності. Аналіз положень Господарського кодексу України та іншого господарського законодавства дав змогу зробити висновки щодо моменту виникнення організаційно-управлінських повноважень, суб’єктів їх здійснення та змісту цих повноважень.
У підсумку запропоновано визначення організаційно-управлінських повноважень власника майна у сфері господарювання.

Захист прав споживача під час купівлі товару через інтернет-магазин

О. П. Письменна — Fri, 09 Feb 2024 00:00:00 +0200

У статті визначено особливості та правові основи захисту прав споживачів під час купівлі товару через інтернет-магазин. Розглянуто особливості укладення електронних правочинів, які застосовуються під час інтернет-торгівлі. Визначено, що права споживачів у сфері е-комерції сьогодні будуть незахищеними, якщо держава не вживатиме комплексних заходів, спрямованих саме на запобігання ризиків у цьому сегменті торгівлі. Проаналізовано новели Закону України «Про захист прав споживачів», прийнятого 10 червня 2023 року Верховною Радою України з метою наближення національного законодавства про захист прав споживачів до законодавства Європейського Союзу та гармонізації системи захисту прав споживачів в Україні з принципами, підходами та практиками ЄС. Відтак наголошується, що з прийняттям нового Закону України «Про захист прав споживачів» наша країна демонструє свою рішучу готовність до європейської інтеграції, зокрема до змін у законодавчому регулюванні. Потреба у прийнятті Закону України «Про захист прав споживачів» зумовлена швидкоплинністю технологічного розвитку, диджиталізацією суспільних процесів в Україні та тенденцію наближення національного законодавства про захист прав споживачів до законодавства Європейського Союзу, гармонізації системи захисту прав споживачів в Україні з принципами, підходами та практиками ЄС, тому такі зміни покликані оновити українське законодавство.