Правничий часопис Донецького національного університету імені Василя Стуса

Титул і зміст Правничого часопису Донецького національного університету імені Василя Стуса

На шпальтах поточного номера опубліковані наукові здобутки фахівців у сфері права, що присвячені розробці важливих актуальних проблем у галузях теорії та історії держави і права, конституційного, міжнародного, цивільного, господарського, адміністративного права.

Макет Часопису (в повному форматі)

Тематична спрямованість журналу охоплює широке коло спеціальноюридичних і міждисциплінарних питань щодо творення права, його витоків та принципів, тлумачення і застосування, змісту правових інститутів різних галузей права, етичних стандартів правничої професії.

Погляди Цицерона на праворозуміння як основа філософії римської правничої науки

Ю. В. Гоцуляк — 2025-12-30

Стаття присвячена аналізу державно-правових поглядів Марка Тулія Цицерона на зміст права та особливостей правової реальності загалом. Автор зазначає, що Цицерон першочергово розглядає поняття закону та права через категорію належності та обов’язку. Ключовою категорією для Цицерона щодо формування порядку є природа, заснована на вищому розумі. Зазначено, що Цицерон розрізняє грецьке та римське розуміння змісту закону. Філософ ствер¬джує, що грецьке поняття «номос» означає насамперед розподіл між людьми того, що кому має належати, а римський «лекс» походить від категорії вибору (варіантів поведінки). Відтак Цицерон робить висновок, що розподіл та відплата є основою поняття «справедливість», яке і покладено як фундамент права у греків, а у римлян основою закону і права є вибір варіантів поведінки та наслідків за неї.
Аргументовано позицію, що природне право для Цицерона є джерелом впорядкувальних змістів, а не вищим благом, якого варто прагнути. Природа – це не ідеал, а реальність, джерело регулювання суспільних відносин. Праворозуміння Цицерона побудоване на поняттях природи, розуму, справедливості. Якщо природа людини є джерелом регулятивних змістів, то ціл¬ком очевидно, кому має служити закон та держава.
Цицерон порушує важливе питання праворозуміння – розмежування загального та приватного у праві, наголошує на складності й важливості питання розмежування суспільної та приватної власності.
Для Цицерона правосвідомість і правова поведінка багато в чому є такими правовими процесами, які можуть інтуїтивно відчувати правомірність чи протиправність діяння. Базовий правовий принцип справедливості для Цицерона самостійно розкривається у правосвідомості щодо процесів як розподілу благ, його ступеня, відповідальності за поведінку, її ступеня та необхідності. Для Цицерона свобода розуміється як незалежність, обмеження втручання. Цього можна досягти через рівне підпорядкування закону. Відтак свобода не може спричинити хаос у суспільстві, а навпаки, має бути благом.

Щодо змісту категорії «свобода віросповідання»

О. М. Зінкін — 2025-12-30

У статті досліджено зміст категорії «свобода віросповідання» у світлі його сучасного розуміння. Зазначено, що право на свободу віросповідання займає особливе місце у системі конституційних прав і свобод людини, що підтверджується не лише його конституційним закріпленням, але й міжнародно-правовим статусом. Традиційно це суб’єктивне право, що належить до групи прав «першого покоління», є основою демократичного суспільства. Таке підтвердження неодноразово демонстрував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у світлі тлумачення ст. 9 Європейської Конвенції («Свобода думки, совісті і релігії»). Наразі нормативним підґрунтям забезпечення цього права в Україні є насамперед Конституція України та Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991.
Автор, проаналізувавши праці учених, які досліджували проблему визначення змісту категорії «свобода віросповідання», робить висновок, що свобода віросповідання – це природне право людини, яке передбачає можливість вільного, незалежного від зовнішнього впливу, формування власного переконання щодо релігії, індивідуально чи колективно, на власний розсуд, сповідувати певне релігійне віровчення, що виражається у дотриманні та виконанні релігійних норм, відвідуванні релігійних організацій, справлянні обрядів, якщо така поведінка не порушує чинне законодавство.
Автор виділяє позитивну та негативну свободу віросповідання. Позитивна свобода полягає у широких можливостях щодо вибору поглядів на релігію, вибору самої релігії для віросповідання, вибору способів та форм реалізації власних релігійних поглядів та віросповідання, вибору релігійної громади або індивідуального шляху віросповідання. Негативна свобода віросповідання полягає у недопущенні втручання окремих людей, груп чи держави у релігійне життя особи чи громади, якщо їх діяльність не порушує чинне законодавство.
Визначено, що свобода віросповідання є природним правом людини, яке полягає у можливості та здатності людини вільно обирати сферу віросповідання або відмовитись від такої, керуючись власним розумом та совістю.

Міжнародні інформаційні системи як елементи інформаційного суспільства

О. П. Письменна — 2025-12-30

У статті проведено комплексний аналіз міжнародних інформаційних систем як елементів формування та поетапного розвитку інформаційного суспільства. Розкрито історичні етапи виникнення та становлення міжнародних інформаційних систем, а також окреслено певні відмінності між міжнародними і звичайними інформаційними системами, приділено увагу їх класифікації та функціональним особливостям. Підкреслено проблеми, що виникають у процесі функціонування цього явища, зокрема питання нормативного регулювання. Виокремлено поняття інформаційного суспільства та проаналізовано його ключові характеристики, а саме домінування інформації як стратегічного ресурсу завдяки зростанню ролі інноваційних технологій. Автором підкреслено значення міжнародних інформаційних систем як основи функціонування інформаційного суспільства, що сприяє розвитку міждержавної співпраці. Виявлено, що наразі існують різні моделі інформаційного суспільства, а також відзначено їх відмінності. Особливу увагу у статті приділено дослідженню різновидів міжнародних інформаційних систем та їх практичного значення для забезпечення міжнародної стабільності. У статті всебічно досліджено теоретичний аспект зазначеної теми та окреслено питання, що створюють певні прогалини й потребують чіткої та достатньої регламентації.

Філософія й афінське (не)правосуддя

В. Ю. Попов — 2025-12-30

Статтю присвячено дослідженню особливостей давньоафінської демократії та її правової системи у відношенні до філософської діяльності. Велика увага приділяється релігійному підґрунтю афінського полісу і засобам його захисту проти т. зв. «безбожництва». Метою статті є аналіз співвідношення правової системи давніх Афін та філософії. На прикладі асебій (переслідувань за релігійні погляди) ми переосмислюємо особливості афінської демократії та вказуємо на недотримання прав людини у царині свободи совісті.
Проведено ретроспективний аналіз головних судових процесів та досудового переслідування в Афінах щодо звинувачування в «безбожництві» або «нечестивості» (зокрема переслідування Анаксагора, Протагора, Сократа, Арістотеля, Теофраста). Особлива увага приділе¬на суду 399 р. до н. е. над Сократом, що став символом обмеженості афінського демократич¬ного правосуддя, яке можна розглядати як неправосуддя. Вказано на політичні аспекти переслідування філософа. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що в демократичних Афінах не існувало принципу невтручання держави в особистісні філософсько-світоглядні переконання, релігію як самостійну сферу людських відносин, як справу свободи совісті людини. Подібні судові процеси не сприяли розвитку філософії в Афінах, хоча вона продовжувала розвиватися та проповідуватися у приватних місцях і за межами полісів. Справжній розквіт афінської класичної філософії розпочинається лише після скасування обмежень на створення нових шкіл, тобто після 307 р. до н. е. Проведений філософсько-правовий аналіз переслідувань філософії в Афінах має непересічне значення для сучасного демократичного правосуддя, яке повинно забезпечити надійну систему гарантій та механізмів захисту прав і свобод людини, зокрема і права свободи совісті.

Генезис та сутність правової парадигми в контексті верховенства права

І. В. Стаднік — 2025-12-30

Статтю присвячено дослідженню категорії «правова парадигма» та доцільності її використання щодо верховенства права. Метою статті є узагальнення основних підходів до визначення сутності правової парадигми як наукової категорії, простеження її еволюції та обґрунтування взаємозв’язку з принципом верховенства права. Проведено ретроспективний ана¬ліз основних етапів еволюції концепту «парадигма», що виступає родовою категорією щодо поняття «правова парадигма». Особливу увагу приділено комплексності та багатоаспектності правової парадигми, її значенню для юридичної науки та практики. Відповідно надано характеристику правової парадигми як панівної системи правових ідей, концепцій, теорій критеріїв та методів, що забезпечує пізнання правової реальності та вирішення світоглядних проблем. Окремо наголошується на соціальній природі правової парадигми, що зумовлює її специфічні характеристики та значення для правової реальності, а також роль у вирішенні практичних проблем правотворчості і правозастосування. На основі проведеного аналізу зроблено висновок, що панівний на рівні правової ідеології тип праворозуміння визначає парадигму пізнання правових явищ, їх зміст і функціональне призначення. Відповідно підтримується ідея залежності змісту верховенства від типу праворозуміння. Визнається складність класифікації верховенства права як правової парадигми. Зазначено, що у сучасних цивілізованих правових системах верховенство права за ступенем впливу на юридичну практику є панівною парадигмою. Однак за характером сприйняття реальності верховенство права може бути одночасно охарактеризоване як синергетична (забезпечує більший ефект у досягненні справедливого порядку, ніж проста сума ефектів дії кожного з його елементів) та глобалізаційна (є універсаль¬ною основою розвитку цивілізованих правових систем) парадигма. Звернуто увагу, що конституційне закріплення принципу верховенства права зумовило кардинальні зміни у розвитку правової системи на всіх рівнях, які можна охарактеризувати як парадигмальний зсув. Наголошено на необхідності практико-орієнтовного підходу до дослідження верховенства права як парадигми взаємодії людини, держави та суспільства у правовій системі, що сприятиме більш глибокому розумінню перспектив її розвитку.

Правове регулювання обігу криптовалют в Україні: податкові та інституційні аспекти

Ю. О. Костенко — 2025-12-31

У статті здійснено аналіз правового регулювання обігу криптовалют в Україні з урахуванням сучасного стану національного законодавства, актуальних законодавчих ініціатив і зарубіжного досвіду. Обґрунтовано, що тривала відсутність узгоджених правових і фіскальних механізмів регулювання ринку віртуальних активів істотно стримує його легалізацію, зумовлює правову та податкову невизначеність, ускладнює здійснення ефективного державного фінансового контролю.
Проаналізовано еволюцію правового регулювання криптовалют в Україні, зокрема законодавчі спроби визначення правової природи віртуальних активів, їх місця в системі об’єктів цивільних прав та механізму державного контролю. Особливу увагу приділено аналізу законопроєкту № 10225-д, спрямованому на легалізацію, оподаткування та комплексне врегулювання ринку криптоактивів. Визначено позитивні аспекти цього проєкту, зокрема формування більш цілісної моделі державного регулювання, запровадження прозорих правил фіскалізації та детінізації крипторинку, а також закріплення податкових механізмів оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб. Водночас акцентовано на ризиках надмірної зарегульованості, можливому обмеженні доступу малих інноваційних учасників до ринку та необхідності доопрацювання проєкту з урахуванням принципів пропорційності, правової визначеності й конкурентності.
У межах дослідження здійснено порівняльний аналіз підходів до регулювання та оподаткування криптовалют у Польщі, США, Німеччині, Індії, Сінгапурі та інших юрисдикціях. Встановлено, що для більшості зарубіжних держав характерним є поєднання фінансового й податкового контролю за обігом криптоактивів, за якого ключову роль відіграють саме фіскальні органи, а оподаткування здійснюється переважно за моделлю приросту капіталу з додатковим оподаткуванням доходів від майнінгу, стейкінгу та використання криптовалют як форми винагороди. Обґрунтовано доцільність адаптації відповідних підходів в Україні з урахуванням євроінтеграційного курсу та необхідності гармонізації з правом ЄС.

Державний фінансовий контроль за використанням коштів міжнародної фінансової допомоги: правові та інституційні аспекти

О. О. Шишов — 2025-12-31

У статті досліджено правові засади та сучасні напрями розвитку державного аудиту міжнародної фінансової допомоги в Україні в контексті реформування системи управління публічними фінансами та інтеграції України до ЄС. Здійснено аналіз інституційної ролі Державної аудиторської служби України як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом у системі державного фінансового контролю. Акцентовано на проблемах обмеженої кадрової та аналітичної спроможності, недостатнього охоплення контрольними заходами найбільш ризикових сфер (зокрема місцевих бюджетів і публічних закупівель), а також потребі посилення міжвідомчої взаємодії з Рахунковою палатою, органами внутрішнього аудиту та іншими суб’єктами фінансового контролю. Доведено, що ці обставини мають особливе значення саме в умовах залучення значних обсягів міжнародної фінансової допомоги.
Звернено увагу на правові засади реалізації Державною аудиторською службою України повноважень Національного контролера у межах програм міжрегіонального співробітництва Interreg та Interreg NEXT, що фінансуються Європейським Союзом, відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ № 1268. Визначено ключові переваги цього Порядку, зокрема: інституційну визначеність, запровадження управлінських перевірок та електронних механізмів контролю, а також окреслено проблемні аспекти, пов’язані з ризик-орієнтованістю, адміністративним навантаженням і захистом прав бенефіціарів.
Уточнено, що Порядок проведення органами Державної аудиторської служби України державного фінансового аудиту в рамках міжнародних договорів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 р. № 1483 формує спеціальний процедурний режим державного фінансового аудиту, призначений саме для контролю за використанням коштів міжнародної фінансової допомоги, у тому числі в межах механізму Ukraine Facility, та не зводиться до модифікації загального порядку фінансового аудиту. Доведено, що Порядок № 1483 виконує подвійну функцію: з одного боку, він слугує інструментом імплементації інституційних вимог Ukraine Facility та Регламенту (ЄС) 2024/792 щодо управління, контро¬лю і аудиту коштів ЄС; з іншого – виступає каталізатором внутрішньої трансформації національної системи державного фінансового контролю, сприяючи її наближенню до європейської моделі performance- та compliance-аудиту.

Зловживання адвокатами правом на відвід судді: проблематика та шляхи протидії в адміністративному судочинстві

О. О. Сушко — 2025-12-31

У статті розглянуто проблематику зловживання адвокатами правом на відвід судді в адміністративному судочинстві, що є актуальною темою з огляду на важливість забезпечення незалежності та неупередженості суду як ключового елементу права на справедливий судовий розгляд.
Проаналізовано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які закріплюють принципи незалежності та безсторонності суду.
Досліджено нормативне регулювання інституту відводу судді у статтях 36–41 КАС України, підстави та порядок його застосування, а також механізми запобігання зловживанням процесуальними правами.
На основі аналізу судової практики встановлено, що адвокати нерідко подають заяви про відвід судді без наявності об’єктивних підстав, обмежуючись суб’єктивною незгодою з ухваленими рішеннями або повторюваними доводами, що призводить до затягування провадження та додаткового навантаження на суди.
Це підтверджено прикладами ухвал Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 р. у справі № 580/8439/23, Суворовського районного суду м. Одеси від 11 квітня 2024 р. у справі № 523/1984/24, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2023 р. у справі № 240/28199/22 та КАС ВС у справі № 300/6577/23 від 2 травня 2024 р., де адвокати повторно та безпідставно заявляли відводи, що не відповідало критеріям ст. 36 КАС України.
Встановлено, що наявна дисциплінарна відповідальність адвокатів за Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не охоплює випадки зловживання правом на відвід, оскільки такі дії не належать до переліку дисциплінарних проступків, наведених у ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
На підставі цього обґрунтовано необхідність внесення змін до законодавства шляхом доповнення переліку дисциплінарних проступків положенням про зловживання процесуальними правами, що створить правову підставу для притягнення адвокатів до відповідальності за необґрунтовані заяви про відвід суддів, підвищить ефективність адміністративного судочинства, забезпечить дотримання принципу розумних строків розгляду справ і сприятиме зміцненню етики адвокатської професії та довіри учасників процесу до судової системи.

Аналіз конституційності обмеження права обвинуваченого на розгляд кримінального провадження судом присяжних під час воєнного стану

В. А. Головчук — 2025-12-31

У статті розглянуто питання здійснення правосуддя судом присяжних у кримінальному провадженні під час воєнного стану.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» від 14 квітня 2022 р. №2201-IX (підпункт 14 пункту 1) статтю 615 (Особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану) Кримінального процесуального кодек-су України викладено у новій редакції. Частина десята зазначеної статті передбачає, що кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.
Після викладення статті 615 Кримінального процесуального кодексу України у новій редакції виникло питання конституційності частини десятої даної норми.
Перед Конституційним Судом України під час вирішення питання конституційності частини десятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України стоїть питання не лише перевірки обмеження права обвинуваченого на суд присяжних з дотриманням статті 64 Конституції України, але й дотримання статті 8 Конституції України, яка передбачає верховенство права, складовою частиною якого є право на справедливий суд.

Неповнота кваліфікації при застосуванні ст. 114-1 Кримінального кодексу України «Перешкоджання законній діяльності збройних сил України та інших військових формувань»

О. О. Дудоров — 2025-12-31

Статтю присвячено висвітленню кваліфікаційних помилок, наявних навіть за презюмування правильності кримінально-правової оцінки певної поведінки як перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. На підставі аналізу судової практики, пов’язаної із застосуванням ст. 114-1 Кримінального кодексу України, розкрито зміст кваліфікаційної помилки, як-от неповна кваліфікація, висловлено рекомендації, спрямовані на її недопущення.
Доведено, що різнооб’єктну ідеальну сукупність (разом із перешкоджанням законній діяльності військових формувань) можуть утворювати кримінальні правопорушення, вчинення яких поєднується із таким перешкоджанням та які полягають у: підробленні та/або використанні підроблених документів; наданні / одержанні неправомірної вигоди; посяганнях на авторитет органів державної влади; умисному знищенні або пошкодженні майна військового призначення.
Показано, що вибір конкретної заборони, яка може бути застосована додатково (поряд зі ст. 114-1 Кримінального кодексу України) у разі поєднання перешкоджання законній діяльності військових формувань із корупційним підкупом, залежить від виду суб’єкта кримінального правопорушення і того, чи одержує він неправомірну вигоду за вчинення діяння з викорис¬танням свого службового становища (наданих повноважень тощо) або за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Підтверджено наявність притаманного диспозиціям ч. 1 і ч. 3 ст. 368-4 Кримінального кодексу України «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» недоліку, який ускладнює кримінально-правову оцінку певної корупційної поведінки службових осіб юридичних осіб приватного права; запропоновано шлях його (недоліку) законодавчого усунення.
З’ясовано проблемність визнання належними «адресатами» впливу з погляду застосування ст. 369-2 Кримінального кодексу України членів МСЕК, ВЛК, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи. Критично оцінено судову практику, у межах якої: а) при визначенні кола таких «адресатів» не робляться покликання на конкретні норми Закону України «Про запобігання корупції», до яких відсилає примітка згаданої статті; б) проявом перешкоджання законній діяльності військових формувань визнається вчинення таких злочинів, як приховування злочину та образа честі і гідності військовослужбовця (статті 396 і 435-1 Кримінального кодексу України відповідно).

Соціальний діалог як інструмент реалізації конституційного права на безпечні й здорові умови праці

О. І. Гуцуляк — 2025-12-30

Статтю присвячено дослідженню соціального діалогу як ключового правового інструменту реалізації конституційного права працівників на безпечні й здорові умови праці. У роботі показано, що безпека праці є складником права на охорону здоров’я та однією з фундаментальних конституційних цінностей, від якої залежить стан здоров’я нації, стійкість суспільства та спроможність держави виконувати свою соціальну функцію, особливо в умовах пандемії, воєнного стану та збройної агресії проти України. Проаналізовано міжнародні стандарти МОП та європейські підходи до формування політики охорони праці, а також сучасний стан національного законодавства, включаючи правове регулювання соціального діалогу, зміст колективно-договірних механізмів та діяльність тристоронніх соціально-економічних рад. Доведено, що ефективність реалізації права на безпечні умови праці значною мірою залежить від реального функціонування діалогу між державою, роботодавцями та працівниками, який забезпечує баланс інтересів, сприяє зниженню професійних ризиків і створює засади сталого розвитку. Зроблено висновок, що модернізація системи соціального діалогу є необхідною передумовою зміцнення гарантій охорони праці та підвищення рівня захищеності працівників у сучасних кризових умовах.

Професійна культура юриста-міжнародника: особливості формування та зміст

В. А. Малига — 2025-12-30

Статтю присвячено проблемам формування професійної культури юриста-міжнародника, яка відрізняється низкою характерних рис, що якісно відокремлюють її від такої культури фахівця з національного права. Метою статті виступає конкретизація особливостей формування та змісту професійної культури юриста-міжнародника. В дослідженні було проаналізовано окремі структурні елементи професійної культури юриста-міжнародника. Зокрема, акцентовано на мовній культурі юриста-міжнародника, яка пов’язана з поняттями «дикція», «мелодика», «темп» мови. До того ж встановлено співвідношення усної та письмової ділової мови. Автори наголошують на тому, що для юриста-міжнародника вкрай важливим є логічне мислення, яке дає змогу чітко і послідовно формулювати свою позицію під час відстоювання інтересів своєї держави на міжнародній арені в межах виконання відповідних обов’язків (дипломатичного агента, консула тощо). Складником професійної культури юрис¬та-міжнародника виступає психологічна культура, яка визначається здатністю фахівця створювати певний психологічний клімат у процесі виконання своїх професійних обов’язків. Проаналізовано окремі психологічні прийоми (техніка вмілого слухання співрозмовника, узагальнення отриманої інформації та ін.), які сприяють досягненню консенсусу (згоди) сторін із найскладніших міжнародних проблем. Зазначено, що для юриста-міжнародника також важливо мати у своєму арсеналі певні прийоми захисту від некоректних (або недружніх) висловлювань та дій співрозмовників. Автори стверджують, що юрист-міжнародник, який вміє зберігати спокій у найскладніших ситуаціях, завжди матиме величезну перевагу перед опонентом та позитивно впливатиме на партнерів. Ще одним складником професійної культури юриста-міжнародника виступає етикет, під яким треба розуміти як систему етичних стандартів та моральних принципів, поєднану з особливостями міждержавної комунікації, знанням декількох мов, традицій, тобто своєрідну сферу належного. Загалом образ юриста з погляду етикету включає: фізичні дані та можливості, освіту, розумові здібності, особистісні якості (акуратність, ґрунтовність, точність, почуття відповідальності, гнучкість, багатосторонність), мовні звички (як в усній, так і в письмовій мові, про які було зазначено вище), громадська думка, одяг, взуття, макіяж, поведінка, тощо.

Правові засади забезпечення екологічної політики та екологічної безпеки в ЄС

О. Г. Турченко — 2025-12-30

Як зазначається в Основних засадах (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2030 року, впровадження екосистемного підходу в галузеву політику та вдосконалення системи інтегрованого екологічного управління, інтеграція екологічної політики до інших політик, обов’язкове врахування екологічної складової під час розроблення та затвердження документів державного планування є шляхом до сучасної системної екологічної політики ЄС.
Метою статті є дослідження правових засад забезпечення екологічної безпеки в ЄС через призму принципу інтеграції екологічної політики в інші сектори політик ЄС.
У статті проаналізовано засадницькі положення Договору про ЄС, Договору про функціонування ЄС, Хартії основних прав ЄС, практика Суду ЄС щодо формування принципів екологічної політики ЄС у контексті забезпечення сталого розвитку, з доведенням того, що ці принципи є обов’язковими лише для інституцій ЄС, держави-члени ж зобов’язані дотримуватися їх тільки під час впровадження екологічних стандартів ЄС, зберігаючи право не застосовувати їх у суто національних питаннях.
Досліджено в ретроспективі Програми дій із довкілля, рекомендаційні за своїм характером документи, що встановлюють чіткі напрями, цілі і принципи екологічної політики ЄС із їх детальним описом і графіком на певний період, через призму становлення та розвитку принципу інтеграції екологічної політики в інші сектори політик ЄС. Доведено, що принцип інтеграції має вирішальне значення для інтеграції захисту довкілля в усі сектори політики ЄС, екологічна політика ЄС ґрунтується на принципах безпеки та превентивних дій; екологічна безпека в ЄС є однією з цілей екологічної політики й досягається завдяки реалізації принципу сталого розвитку.
Реалізація принципу інтеграції у післявоєнний період в Україні відіграватиме особливу роль, забезпечуючи відбудову країни відповідно до екологічних стандартів ЄС, що включатиме впровадження стратегій зеленої відбудови, які поєднують економічний розвиток із захистом довкілля, та інтеграцію екологічних вимог у всі національні плани й програми, сприяючи сталому розвитку країни.

Використання предмета договору оренди землі без державної реєстрації права оренди, як підстава для захисту прав власника земельної ділянки

О. С. Панасюк — 2025-12-31

У статті проаналізовано підходи до визначення засобів захисту прав власника земель-ної ділянки від порушень з боку контрагента за договором оренди землі з моменту його укладення (підписання сторонами) до моменту реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Порушено проблемні питання визначення початку дії (чинності) договору оренди, прав і обов’язків сторін за договором оренди землі з часу його укладення (підписання сторонами) і до часу державної реєстрації права оренди та після такої реєстрації. На підставі аналізу законодавства, судової практики та фактичних обставин конкретних справ обґрунтовано доцільність законодавчого уточнення поняття самовільного зайняття земельної ділянки з урахуванням реєстраційної моделі виникнення речових прав, а також запровадження спеціальної адміністративної відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за невжиття заходів щодо припинення користування земельними ділянками без належного оформлення речових прав.

Правовий механізм відшкодування шкоди, завданої внаслідок дефекту в продукції

С. М. Мамедова — 2025-12-30

У статті здійснено комплексний аналіз правового регулювання відшкодування шкоди, завданої внаслідок дефекту в продукції, з урахуванням національного законодавства, міжнародних стандартів та європейських підходів до забезпечення належного рівня захисту прав потерпілих. Розкрито зміст правових категорій «продукція», «дефект продукції», «недолік» та «істотний недолік», що застосовуються у сфері цивільно-правової відповідальності, а також їх співвідношення й відмінності. Особливу увагу приділено визначенню суб’єктного складу правовідносин, у межах яких виникає обов’язок відшкодування шкоди, включно з виробником, продавцем, виконавцем робіт (послуг) та потерпілою особою, якою може бути як споживач, так і користувач продукції, незалежно від наявності договірних відносин із виробником. Досліджено юридичні та фактичні підстави притягнення виробника до відповідальності, серед яких ключовими є наявність дефекту, завданої шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними. Висвітлено специфіку застосування принципу безвинної відповідальності виробника відповідно до норм Цивільного кодексу України та спеціального законодавства, що значно спрощує процес доведення вимог потерпілим. Проаналізовано окремі колізії законодавства, зокрема щодо строків позовної давності та співвідношення норм ЦК України й Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», що створюють правову невизначеність у судовій практиці. Окремо розглянуто можливість відшкодування моральної шкоди у спорах, пов’язаних із дефектною продукцією, відповідно до чинних нормативних актів та роз’яснень судової практики. Зроблено висновок про необхідність подальшого вдосконалення правового механізму захисту потерпілих шляхом уточнення законодавчих дефініцій, усунення нормативних суперечностей та забезпечення єдності підходів до визначення умов цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану дефектом продукції.

Доктрина «Business Judgment» в українському корпоративному праві

Л. М. Дорошенко — 2025-12-30

У статті досліджено актуальні питання застосування принципу невтручання суду в бізнес-рішення під час вирішення судом корпоративних спорів. Наголошено на актуальності дослідження в умовах воєнного стану, оскільки забезпечення захисту прав учасників корпоративних відносин та менеджменту юридичних осіб корпоративного типу є одним із пріоритетних завдань для подальшої взаємодії із країнами-членами Європейського Союзу. Проаналізовано сучасні підходи щодо розуміння сутності доктрини «Business Judgment» та означені позиції суду з цього питання. Досліджено розвиток судової практики щодо застосування «Business Judgment Rule» та перспективи її формування щодо зазначеної категорії справ. З’ясовано, що доктрина «Business Judgment Rule» або принцип невтручання суду в бізнес-рішення полягає в тому, що суд не втручається в питання господарської діяльності компанії, не замінює її менеджмент і не може оцінювати бізнес-рішення з погляду ефективності. Акцентовано на актуальних тенденціях становлення судової практики з питань використання доктрини «Business Judgment Rule» щодо визнання такої доктрини та позицій суду про правомірність застосування бізнес-рішення. Зроблено висновок про цінність імплементації доктрини «Business Judgment Rule» у тому, що її застосування сприяє єдності судової практики як вимоги євроінтеграції та є засобом захисту від неправомірного (неналежного) перегляду рішень органів управління та посадових осіб юридичних осіб корпоративного типу, що є особливо важливими під час воєнного стану в Україні.

Правове регулювання виконання зовнішньоекономічних договорів у цифровому середовищі

К. О. Калаченкова — 2025-12-30

Стаття присвячена дослідженню правового регулювання виконання зовнішньоекономічних договорів в умовах тотальної диджиталізації. Актуальність дослідження зумовлена тим, що диджиталізація (цифровізація) міжнародної торгівлі, включно з електронним документообігом (ЕДО), блокчейном та смарт-контрактами, генерує низку правових викликів, як-от визначення юридичної сили електронних доказів та потреба у гармонізації законодавства з європейськими стандартами (eIDAS). Метою дослідження є аналіз чинного міжнародного та національного правового регулювання виконання зовнішньоекономічних договорів в умовах диджиталізації та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо його вдосконалення з урахуванням інноваційних технологій.
У статті розглянуто три фундаментальні засади правового регулювання виконання зобов’язань у цифровому середовищі: принцип функціональної еквівалентності, дематеріалізація документів (критична для електронного коносаменту та логістики) та автоматизація виконання через смарт-контракти.
У роботі висвітлено ключові переваги диджиталізації: прискорення обігу, зниження транзакційних витрат і підвищення прозорості ланцюгів постачання. Акцентовано, що ефективне впровадження інновацій неможливе без належного правового регулювання. Розглянуто правові виклики, які породжує автоматизоване виконання, включно з питанням правової відповідальності за помилки в коді («баги»), застосуванням норм про форс-мажор у смарт-контрактах та колізіями юрисдикції в транскордонних блокчейн-системах. Звернено увагу на важливість цих питань для аграрного сектору України, який є стратегічним експортним пріоритетом і потребує надійних правових гарантій.
Зауважено про необхідність імплементації міжнародних стандартів (MLETR) та вдосконалення правил доказування. Також запропоновано рекомендації щодо необхідності розробки нового правового інструментарію, який інтегрує технологічні механізми (код) у діючі юридичні рамки (договірне право). Зроблено висновок про необхідність комплексного правового, технічного та інституційного підходу для забезпечення стабільності й ефективності міжнародної торгівлі України.

Порушення при створенні юридичної особи, які не можна усунути, як підстава примусувої ліквідації юридичних осіб корпоративного типу

А. О. Фатєєв — 2025-12-30

Стаття присвячена дослідженню застосування примусової ліквідації юридичної особи, що не пов’язана з банкрутством, через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, виявленню недоліків законодавства в цій сфері, аналізу судової практики щодо припинення юридичної особи корпоративного типу. Розроблено висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства в цій сфері. Уніфіковано формулювання підстав для ліквідації (припинення) юридичної особи шляхом внесення змін до ПК України з уточнення формулювання підстави звернення податкових органів до суду щодо припинення юридичної особи з викладом її в такій редакції: «звертатися до суду про припинення фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності та ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути». Аргументовано, що скасування державної реєстрації установчих документів та ліквідація юридичної особи – це сутнісно різні поняття, існування яких у законодавстві обумовлене появою значного масиву нормативно-правових актів, що позначилося на їх якості та негативно відобразилося на рівні юридичної техніки.

Оподаткування резидентів та фахівців правового режиму Дія Сіті та суб’єктів ІТ-сектору в країнах Балтії: компаративний підхід

І. І. Шемета — 2025-12-30

Статтю присвячено компаративному (порівняльному) аналізу податкового навантаження резидентів та фахівців правового режиму Дія Сіті в Україні у зіставленні з податковими рішеннями для суб’єктів ІТ-сектору країн Балтії: Естонської Республіки, Латвійської Республіки та Литовської Республіки (Вільні економічні зони). У дослідженні проведено системне порівняння моделей податку на виведений капітал, податку з обороту та зональних податкових пільг. Окрему увагу приділено порівнянню фіскального навантаження на фонд оплати праці. На основі проведеного компаративного аналізу виявлено істотні переваги правового режиму Дія Сіті, які полягають в унікальному поєднанні відносно низьких податкових ставок для резидентів і залучених фахівців та законодавчо визначеної гарантії стабільності й надійності режиму в часі. Зокрема, обґрунтовано конкурентоспроможність ставки податку правового режиму Дія Сіті на виведений капітал (9 %), порівняно з рішенням Естонської Республіки (22 %) та Латвійської Республіки (25 %). Встановлено переваги екстериторіальності українського режиму над зональним підходом Литовської Республіки, який вимагає фізичної присутності та значних капіталовкладень. Водночас у статті проаналізовано недоліки та ризики правового режиму Дія Сіті в умовах воєнного стану. Висвітлено проблематику підвищення ставки військового збору для фахівців, що розглядається як прецедент втручання дер¬жави у гарантії стабільності податкових умов. Зроблено висновок, що попри безпекові виклики, українська модель залишається однією з найбільш фіскально привабливих для ІТ-сектору. Наголошено на необхідності проведення дослідження відповідності податкової моделі правового режиму Дія Сіті праву Європейського Союзу в контексті євроінтеграційних процесів.